Калита, входини, Химич!

Без имени-1

4 листопада о 19.00 галерея «КалитаАртКлуб» відкриється за новою адресою, на вул. Малопідвальній, виставкою «Topos Юрія Химича: Фінляндія».

Химича називають класиком архітектурного пейзажу, він був в прямому сенсі архітектором живопису і живописцем архітектури. Ми більш за все знаємо і любимо його київські акварелі. Не менш відомі закарпатські та бахчисарайські міські ландшафти, проте «КалитаАртКлуб» не шукає легких шляхів. Темою першої в сезоні та в новому просторі виставки  обрано … Фінляндію.

Тетяна Калита: Це цілком неймовірна і яскрава історія (як більшість історій, пов’язаних з Химичем). Був колись такий часопис «Советский Союз» – версія радянського побуту і культури «на експорт». І було за радянських часів таке слово «мєлкотемьє», редактори називали так все те, що не несло у собі пафосу комуністичної розбудови: сюжети з приватного життя, ліричні описи, ті ж самі міські пейзажи. Химич був – класичним «мєлкотемьєм», але завдяки  редакторці Ірині Головань потрапив  до експортного часопису (редакторку потім шпетили цим «мєлкотемьєм»), і там його побачив фінський підприємець (в нього була фірма, що виробляла друкарські машини) Онні Йоганес Ніінікоскі. Він закохався у ті гуаші, написав листа до редакції журналу і запросив Химича до Фінляндії. Це все відбувалося наприкінці 1960-х, не межі відлиги, почалося це пекельне ходіння по інстанціям з характеристиками, рекомендаціями, узгодженням, і кінця-краю воно не мало, термін запрошення мало не закінчився, і, мабуть, в тому й полягала мета  радянської бюрократичної системи. Але хтось напоумив Химича йти навпростець  –  до фінського посольства. Він прийшов, розповів про справу, його завели до якоїсь зали, де два чоловіки грали у більярд. Один з них, здається, й був посол. Він вислухав, спитав лише: вам на рік, на півроку? – Та ні, мені б на два тижні, – сказав здивований Химич.  – І так він опинивсь у Фінляндії, став гостем Онні, вони потім дружили більше двох десятків років, листувалися німецькою аж до смерті Онні на початку 90-х, той навіть вивчив ще й російську мову (до своїх 6 мов). Все, що Химич там намалював, він повинен був повернути до Радянського Союзу, він не мав права подарувати чи продати: це все було «державне майно». І коли він став пакуватися додому, Онні попросив залишити йому хоч щось «на пам’ять»,  цим «сувеніром» стала стара валіза художника з-під використаних фарб…

Для виставки ми зібрали той фінський спадок Химича, більш ніж 40 гуашей, їх теж треба було не без пригод розшукувати, атрибутувати, вони ще не виставлялися. А ще залишилися різні документи і поштові листівки, що їх надсилав Ніінікоскі з Гельсінки та інших місць до Києва, цікаві спогади Михайла Химича (сина).

Отож запрошуємо на виставку, що затрималася в часі майже на півстоліття.

  • Де:  4 – 18 листопада; 11:00-19:00
  • Коли: галерея “КалитаАртКлуб”, Малопідвальна, 21/8

Интересное