Чи може вчений змінити світ?

unnamed

Біблія по де Сото: правова анархія гальмує розвиток, людські цінності – це свобода, співчуття до бідних і повага до суспільного договору, «в даний час тільки капіталізм може допомогти в досягненні цих цілей». Це перше видання автора, перекладене українською.

Перуанський економіст Ернандо де Сото, досліджуючи розвиток капіталізму в західних країнах, розповідає і показує, як можна домогтися тих же результатів в країнах  соцтабору.

Що заважає країнам, що розвиваються третього і колишнього соціалістичного світу? Правова незабезпеченість приватної власності і підприємництва. Без офіційно оформленої приватної власності сучасна ринкова економіка існувати не може. «Неоформлені відносини» власності в некапіталістичних країнах стримують розвиток ринкових відносин, тому колишній соцтабор і відстає від країн «золотого мільярда».

Вихід в кінці квітня, можна оформити попереднє замовлення

Ернандо Де Сото Загадка капіталу. Чому капіталізм перемагає на Заході і ніде більше. / пер. з англ. Микола Климчук.— К. : Наш формат, 2017.

_______________________________________________________

Капітал і гроші 

Шість ефектів інтегрованої системи власності означають, що будинки людей на Заході не просто рятують їх від дощу і холоду. Ці будинки мають документальні репрезентації і можуть вести паралельне життя, виконувати економічну роботу, якої раніше не виконували. Добре організована система майнових прав робить, по суті, дві речі: по-перше, вона кардинально зменшує вартість інформації про економічні якості активів, репрезентуючи їх у зручний і зрозумілий спосіб; по-друге, полегшує взаєморозуміння, як саме використати активи, щоб наростити виробництво і поглибити поділ праці. Геній Заходу проявився у системі, яка давала людям змогу осягнути розумом цінності, яких не бачить око, і маніпулювати речами, яких неможливо торкнутися.

Кілька століть тому вчені припустили, що ми вживаємо слово «капітал» (від латинського «capita» — «голова») в економічному сенсі, бо голова — це ніби вмістилище інструментів, за допомоги яких ми створюємо капітал. Може, тому капітал завжди здавався загадкою, адже подібно до енергії його можна знайти й оприявнити лише завдяки людському розуму. Одинокий спосіб доторкнутися до капіталу полягає у формалізованій системі майнових прав, коли економічні аспекти власності зафіксовано на папері та прив’язано до конкретного місця і власника.

Отже, власність — це не просто документ, це посередник, що фіксує і нагромаджує інформацію, потрібну, щоб колесо ринкової економіки рухалося. Власність запліднює економічну систему, бо робить людей відповідальними, а активи ліквідними, фіксує транзакції і забезпечує механізми, необхідні для роботи інвестицій, монетарної і банківської системи. Саме власність забезпечує зв’язок між капіталом і грошима.

У наші дні саме документальна інформація, пов’язана з юридичними записами про власність і угодами з нею, дає ор- ганам монетарної політики сигнал, що потрібна грошова емісія. Як писали в 1976 році вчені-когнітивісти Джордж Мілер і Філіп Джонсон-Лерд: «Банкноти походять від боргових розписок. [Тому] гроші… передбачають інститут приватної власності». Завдяки фіксації економічних характеристик активів у документах про власність активи можуть гарантувати комер- ційні та фінансові угоди й створювати підстави, на яких центральні банки емітують гроші. Кредитуванню та інвестуванню заважає брак не самих матеріальних активів, а їхньої документальної репрезентації у системі власності, що функціонує згідно з національним законодавством. Гроші не виникають із грошей. Навіть якщо вам позичать грошей, одинокий спосіб заробити — це проінвестувати або віддати їх у борг під заставу якого-небудь документа про власність, що гарантуватиме вам повернення основної суми і відсотків. Повторюю — власність завжди йде попереду грошей.

Видатні німецькі економісти Гунар Гайнзон і Ото Штайгер указують, що «з погляду приватної власності, гроші ніколи не виникають із нічого; до того, як виникають гроші, завжди мусить існувати власність». Вони помітили, що наші дослідження розвиваються у схожому напрямку, і звернули мою увагу на неопубліковану статтю, де йдеться про те, що «відсоток і гроші не можна зрозуміти поза інститутом приватної власності». Цей зв’язок неочевидний, стверджують вони, бо панує загальне і хибне уявлення, нібито центральні банки емітують гроші й підтримують платоспроможність комерційних банків. На думку Гайнзона і Штайгера, ми не помічаємо, що «в адекватній банківській системі всі кредити видаються під надійну заставу», або, в моїй термінології, під документи про право власності. Вони погоджуються з Гарольдом Демсецем, що приватновласницькі засади капіталізму — річ самоочевидна, і нагадують, що Йозеф Шумпетер уже натякав — саме власність стоїть за процесом створення грошей. Як справедливо написав Том Бетел у своїй чудовій книжці «Найвищий тріумф», «чимало благословенних рис приватної власності так і не проаналізовано належно».

Отже, капітал, як я вже доводив вище, створюють не гроші; його створюють люди, яким система власності дає змогу кооперуватись і, відштовхуючись від нагромаджених активів, шукати способів розширити виробництво. Суттєве зростання капіталу на Заході протягом останніх двохсот років — це наслідок поступового вдосконалення системи власності, яка дозволила економічним суб’єктам знаходити і видобувати потенціал своїх активів і таким чином породжувати неінфляційні гроші, щоб фінансувати додаткове виробництво.

Завдяки цьому ми перевершуємо тварину, яка запасає харч на зиму, щоб спожити його пізніше. Завдяки складним інститутам власності ми знаємо, яким чином наші активи можуть вести паралельне життя. Коли розвинені країни звели докупи всю інформацію і норми про активи і встановили систему власності, яка фіксує їхній економічний рух, вони отримали цілий інституційний процес, що лежить в основі створення капіталу. Якщо капіталізм має мозок, то місцем його розташування є система приватної власності. Подібно до багатьох процесів, що належать до вищої нервової діяльності, сучасний «капіталізм» функціонує переважно на підсвідомому рівні.

Чому економісти-класики, які знали, що капітал — це абстракція і потребує матеріалізації, не встановили зв’язків між капіталом і власністю? Можливо, тому, що за часів Адама Сміта і навіть Маркса системи приватної власності були обмежені, не- дорозвинені, а їхню важливість було важко осягнути. Але радше тому, що битва за майбутнє капіталізму велася не у книжках теоретиків, а в широкому світі підприємців, фінансистів, політиків і правників. Увагу світу привертали вже не теорії, а реальні повсякденні справи.

Коли гігантська машина капіталізму запрацювала на повну потужність, а машиністи енергійно зайнялися створенням багатства, питання, як саме виникла ця машина, втратило актуальність. Подібно до людей, що живуть у багатій і щедрій долині, оборонці капіталізму не мали потреби підніматися до витоків річки у пошуках першопричин свого процвітання. Навіщо цим перейматися? Але після завершення «холодної війни» капіталізм став єдиним серйозним напрямком розвитку. Решта світу, шукаючи допомоги, повернулася в бік Заходу. Його порадою було відтворити умови життя в долині — стабільна валюта, відкритий ринок і приватне підприємництво, що і є метою «макроекономічних і структурних реформ». Усі й забули, що першопричина багатого життя в долині лежить у недосліджених витоках річки. Ефективна система приватної власності — це і є той родючий мул, на якому розквітнув сучасний капіталізм.

Ось одна з найголовніших причин, чому макроекономічні реформи не працюють. Імітувати капіталізм із дельти річки, відкриваючи «Макдональдси» й «Ашани», — замало для про- цвітання. Потрібен капітал, а отже, складна й потужна система власності, яку ми сприймаємо як річ самозрозумілу.

Интересное