Коли все – вперше

3O5A0720-2

Діти дорослішають, милі (гаразд, не завжди) дитячі питання виростають в незручні: чому змінюється наше тіло, що робити з почуттями та емоціями, як вести себе з однолітками, через що сваряться батьки, чому кращий друг так переживає через кохану дівчину, що не так – з учителем, світом, зі мною самим?

Разом з ними «росте» література, і на полиці замість картонок і казок з’являються інші книги, а значить, і відповіді на питання про раптово звалений світ. Так звані книги для підлітків допомагають дітям дорослішати, і кожен (хороший) письменник цього табору на вагу золота. А хто ще знайде слова, назве всі важливі речі своїми іменами?

Книги Аудгільд Сульберг видає в Україні видавництво «Старого Лева», свою нову  книжку письменниця приїжджала представляти на Книжковий Арсенал. InKyiv поставив на Арсеналі кілька питань про важливе.

 

Як так сталося, що ви почали писати для підлітків?

Я почала писати роман для дорослих. І настав творчий ступор. Зрозумівши, що все працює не так, як би я того хотіла. Вирішила, що повинна робити щось кардинально інше. Так з’явилась ідея розповісти історію дев’ятнадцятирічної дівчинки. Усе було зовсім по-іншому: на противагу серйозним дорослим історіям  з’явилися історії – легші, веселші і кумедніші, які, проте, не позбавлені серйозних і важливих тем.

Тобто ви почали писати для підлітків тому, що більше не могли писати для дорослих?

Більш-менш так (сміється). Я намагаюся писати романи для дорослих. Але думаю, що все-таки я – кращий письменник для підлітків. В мене виходить встановити контакт  із дітьми й підлітками, роблю це з легкістю і задоволенням. Пригадую свій дитячий досвід і використовую його у своїх книгах.

Ваші книги схожі на сценарій для фільму, вони не лише актуальні – вони сучасні, про тут і тепер. Це свідомий хід, аби говорити однією мовою із читачем?

Це мій спосіб говорити – сучасно і зрозуміло для сучасного підлітка. Я використовую багато англійських сленгових слів в оригіналі своїх книг, подібно до того, як спілкуються сучасні підлітки. Може трохи менше, але у своєму повсякденному житті я також використовую ці слова, тож мені близька підліткова мова. Хотілося, щоб мова моїх героїв була сучасна й «свіжа». Щоб читачі могли сказати: «О, це ж про мене! Вони говорять так, як я». Це було дуже важливо для мене і я завжди про це пам’ятала, хоч і сама спілкуюся як мої герої.

Ви й відчуваєте себе як тинейджер чи все-таки є певна дистанція між вами й вашими героїнями?

Звісно, дистанція є, адже мені 42, а їм – 12 (сміється). Сьогоднішні підлітки в Норвегії є більшими екстравертами, аніж ми. Вони досить рано починають робити мейк-ап, відверто одягатися і перейматися серйозними проблемами. У цьому ж віці я була набагато сором’язливіша за них. Тож у цьому можна вбачати дистанцію. Але відчуття залишаються тими ж самими. Я можу зрозуміти їх, зрозуміти як це – бути закоханою, невпевненою в собі чи ревнувати когось. Вік різний, але почуття ті ж самі.

3O5A0735-2

Якщо розгорнути підліткову літературу (а її було не так і багато) у хронологічну стрічку, то можна побачити як змінювалась тональність цієї літератури. Раніше було багато замовчувань, напівзакритих тем. Та і ці теми були інші – перш за все вони стосувалися самої особистості, що формується, та інших (батьків, близького оточення, друзів, ворогів). Потім «Я» вийшло на рівень різних стосунків та відносин – сильних і слабких / аутсайдерів та крутих… Діти відзеркалюють соціум. Які питання хвилюватимуть підлітка через 20 років? 

Складне запитання. Я думаю, що у Норвегії, яка є досить відкритою ліберальною країною і де можна голосно говорити про будь-що, можна писати про все. Через 10-20 років, швидше за все, буде більше книг про те, як деякі дівчата і хлопці відчувають себе у своєму тілі, іноді «неправильному» тілі, про зміну статі. Вже у Норвегії є випадки, коли ще зовсім діти усвідомлювали свою приналежність до протилежної статі і змінювали її. Їм по 8-9 років. Це непростий досвід для дітей та підлітків.

Хочеться вірити, що книги для дітей завжди будуть про любов і милість, про друзів і школу, бо це фундаментальні теми для цього віку, вони ніколи не вийдуть з моди і будуть сучасними для своїх читачів.

Думаю, буде більше книг про функції тіла і про секс. Є норвезська письменниця, яка пише для дітей – справді маленьких дітей – від 3 до 8. І її остання книжка – про порнографію. Діти досить рано починають дивитися порно на своїх комп’ютерах, тож вона вирішила пояснити їм, що таке порнографія і секс. Багато хто вважає, що у такому віці, на який зорієнтована книжка, зарано читати про секс і порно. Але авторка вирішила інакше – вона хотіла доступно все пояснити. Це дуже модерново й ліберально.

Зараз у підліткових серіалах популярна тема суїциду. Зокрема про це серіал «13 причин чому». Як ви думаєте, чому тема смерті і відчаю стала така популярна саме зараз?

Я бачила лише першу серію цього серіалу, але планую подивитися весь. Думаю, що я як підлітковий автор повинна розуміти цю тему і знати більше про неї. Суїцид – важлива тема, про яку треба писати. У Норвегії про схожі серіали точаться серйозні дебати, адже були випадки, коли діти, які їх дивляться, хотіли вчинити самогубство. Вони сприймалися як своєрідне возвеличування суїциду з екранів.

Де знайти баланс між тим, щоб говорити про суїцид і не спонукати до нього?

Складно провести межу. Я вважаю, що потрібно говорити і писати про суїцид. У Норвегії часто не прийнято писати про інциденти суїциду в газетах. Пишуть лише: «Він помер раптово». Ти вже повинен сам зрозуміти, у чому річ. І більшість розуміє про що йдеться. А все тому, що вважають, що не можна «оспівувати» суїцид. Мовляв, чим більше говорити про нього, тим більше людей можна підштовхнути до цього. Я вважаю, що говорити треба. І не треба відчувати сором, якщо у когось з твоїх друзів чи в тебе були подібні думки.  Ці переживання варті того, аби говорити про них у підліткових книгах. Адже мовчати про це – не вихід із ситуації.

Діти-батьки. Ви – інсайдер у цих стосунках. Можете порадити батькам підлітків, як вибудувати близькість і комфортні для всіх кордони, які є правила сепарації і відкритості?

У мене немає своїх дітей, тож я не можу дати випробуваних дієвих порад для батьків. Але дуже важливо бути відкритим до розмов на складні теми зі своїми дітьми. Це створює підґрунтя для того, що діти охоче йтимуть до мами і тата за порадами з приводу своїх проблем. У мене – просто неймовірні батьки. Але я пригадую, що вони лише відзначали мої шкільні успіхи, мою кмітливість і мою поведінку. Вони ніколи не казали мені, що я гарна дівчинка – усе стосувалось лише школи. Саме тому я ніколи не приходила до батьків говорити про свої емоції чи відчуття, про хлопчика, у якого я закохана, чи про проблеми з друзями. Я «говорила» лише зі своїм щоденником і з подругами. Батьки повинні бути відкритішими до розмов зі своїми дітьми. Помічаю, що сьогодні норвезькі батьки є дуже відкритими до своїх дітей. Іноді може й забагато (сміється). Вони стають друзями для дітей. І на мій погляд, це трішки занадто, бо мусить все-таки зберігатися зв’язок «батьки-дитина». Треба дати зрозуміти дитині, що вона може розповісти вам про будь-що. Це буде хорошою відправною точкою у ваших добрих стосунках. Але все одно діти мають розуміти, що ви, той хто несе за них відповідальність, доросліший.

Діти виростають з книжок. У письменника щоразу змінюється покоління читачів. Це складно щоразу звертатися до нового читача?

Проблема в тому, що діти не завжди хочуть читати про персонажів, молодших за них. Моїм героїням по 12-13 років. Коли читачі виходять з цього віку, їм вже нецікаво повертатися до моїх книг. Тож, звісно, я завжди промовлятиму до нових читачів. Якщо вірити моєму досвіду, то у період з 9 по 13 років дитина може перечитувати одну і ту ж саму книгу, яка їй сподобалася, безліч разів. Можна сказати, що я говорю з дітьми через одну книгу по десять разів (сміється). Проблема також у тому, що це досить короткий період, і ти повинна «зловити» свого читача у його правильному віці, бо зовсім скоро він стане задорослим для твоєї книги. Через десять років підлітки вважатимуть мої книги старомодними, бо у мене багато згадок про реалії сучасної поп-культури, яка швидко змінюється. Це вибір, який я зробила. Мої книги є актуальними сьогодні, живуть тут і зараз – у 2014, 2015, 2016, 2017…

3O5A0742-2

Коли ви були підлітком, читали підліткові книжки? Які саме?

Я читала дуже багато. Була типовою дівчинкою-читачкою. Я ходила до бібліотеки настільки часто, що певний період навіть працювала там асистентом бібліотекаря. Моє дитинство припало на 1980-ті. У той час в Норвегії багато літератури для підлітків було про розлучення і про те, як це – бути дитиною розлучених батьків. Також багато книг присвячували експериментами з наркотиками і сексом. Я ненавиділа ці всі книги, бо мої батьки не були розлученими, у мене не було наркотичного чи сексуального досвіду, а мій перший поцілунок був досить пізно – я була дуже сором’язливою (сміється). Відповідно, терпіти не могла тодішню сучасну літературу. Читала книги з попереднього століття, бо дівчата у них були більш схожими на мене. Мені подобалися лише ті книги, які апелювали до мене і в яких я могла впізнати саму себе. Думаю, що є два типи читачів – ті, які читають про нові досвіди, нові світи і життя, і ті, які читають про себе. Я стовідсотково належу до другого типу. Читаю лише про тих героїв, які є однакові зі мною. Це певною мірою егоїстично, але так я почуваю себе менш самотньою, так, наче знайшла близького друга. У дитинстві читала лише старомодні книги про сором’язливих дівчаток, які ходили в скромних сукнях і були таємно закохані в хлопців. Любила класику, моєю улюбленою книгою була «Джейн Ейр» Шарлоти Бронте. Перечитала Марка Твена і його історії про пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна. Мені подобалися книги про аутсайдерів і невдах, які вкінці ставали впевненішими в собі. І мої книги такі ж самі.

До речі, це погано, що наші діти зараз не хочуть читати Марка Твена?

Знаю, у Норвегії така сама ситуація. Вважаю, що це сумно. Я люблю класику і перечитала всі ці книги. У них я знаходила саму себе і відкривала інші світи. Для сучасних дітей ці книги стали занадто великими і нудними. Вони звикли дивитися динамічні серіали і телешоу. Навіть мої племінник з племінницею, яким менше 7 років, уже призвичаїлися до айпаду та телешоу на ньому. Вважаю, що діти повинні читати багато, і серед цього списку повинна бути класика.

Ви встигли побачити Київ, під час свого візиту на Книжковий Арсенал? Як вам ваші українські читачі? 

Я в захваті. Раніше ніколи не була в Україні. Але бувала на великих книжкових виставках, як ваш Книжковий Арсенал – у Німеччині чи Швеції. І зазвичай під час автограф-сесії до мене мало хто приходив (сміється). А в Києві я зустрілась із безліччю своїх чудових читачів і підписала багато книг. Я приємно вражена. Також здивована тим, що місто настільки зелене і настільки багато дерев у ньому. Чомусь думала, що Київ і Україна не настільки «зелені». Я була у Києві лише 48 годин – це надто мало, тож, думаю, обов’язково приїду ще.

Переклад: Юлії Тунік-Чорної, фотографії Наталії Білецької

Интересное