Продовження буде

блюз

Ця тримовна – німецько-українсько-російська – збірка є справжнім мистецьким витвором: вона складається з «тактів», вона має певний ритм, що його відбивають графічні ілюстрації. Її поліграфічне виконання цілком доречне до поетичного задуму.

Отже вірші німецького поета Яна Вагнера переказали українською Юрій Андрухович та Петро Рихло, російською – Марк Білорусець. Читачеві надана можливість порівняти два різномовних переклади з орігіналом.

Мабуть, треба зауважити, що сам Вагнер – філолог-англіст і перекладач, його верлібри більш за все нагадують сучасну американську поезію: з її прихованою емоційністю, дещо сухою і поміркованою оповідністю. Андрухович у післямові невипадково звертається до просвітницької традиції, проте йому, мабуть, виявилися найближчі оті пародійно-містифіковані сюжети про піратського ватажка Штертебекера та його привселюдну страту (вам це нічого не нагадує?) та про винахідника вакууму Отто фон Геріке, а більш за все –  вигадані історії про «захованих поетів»: «Усі троє — поети, дуже різні: Антон Брандт, Теодор Фішгаупт і Філіп Міллер. Жодного з них насправді ніколи не було. Кожного вигадав Ян Ваґнер. І не просто вигадав — наповнив життєпис конкретикою, проклав пунктирні маршрути пересування долями, оточив добре збалансованою сумішшю біографічних фактів та домислів. І головне — написав за кожного з трьох його вірші, особливі, інакші, такі, що могли вийти з-під пера тільки цієї «захованої від світу» людини, курйозної й геніальної».

«Drei Verborgene» – окрема збірка, вірші з неї не увішли до «Блюзу кентаврів», але Андрухович не міг її «замовчати», й тому завершальний девіз його «післямови» – «Продовження буде». Отже – чекаємо.

 

Ян Вагнер – Юрій Андрухович.

Старий байкер

старий байкер крекче і злазить з гарлея,

рипить шкірянкою, патлатий, всохлий —

така собі мумія з епохи бронзи.

живу я, каже, взагалі-то в горах

монтани, каже: з піввіку тому

прибилась одна молода, жили разом,

для неї завів ставок, а в ньому десять

японських коропів, потім лиш сім, потім два,

аж поки не уздрів сіру чаплю, яка ліниво

злетіла над воду. живу зазвичай сам, каже,

на горі в монтані. але тепер от мандрує,

летить розчепірившись над гайвеями з божою

хмарою бороди, прослизає поміж

дальнобійників у їхніх захмарних кабінах;

усе ще питає себе (й очі самі

мружаться від зустрічного вітру,

про який ми нічого не знаємо), як той птах

зміг уподобати саме його ставок,

чому якраз його маленький ставочок

на всю велетенську монтану.

Ян Вагнер. Блюз кентаврів. Переклад з німецької Юрія Андруховича, Петра Рихла і Марка Білорусця.  Iл. та дизайн обкладинки Я. Філевича. – Чернівці: «Книги 21», 2017.

Интересное