«В мене для тебе знайдеться усміхнений Бог»

Маріанна Кіяновська

Поет і письменник Маріанна Кіяновська говорить голосами розстріляних, закатованих. Вона каже з ними, вона каже – ними. Серцем. Пам’яттю. Поіменно.

Страчені диктують Кіяновської рядки своєї нескінченно болісної вічності: дитина, мати, батько, дід, сусід, Шмулiк, Роза, Яша… щастя життя, ціна їх смерті, вологість їх сліз і страх долонь, і любов, і надія.

Нічого зайвого, нічого не відволікає від цих слів, відсутня пунктуація, немає розділових знаків. Немає ком, немає тире, двокрапки … всі букви рядкові, крім, звичайно, слова Бог.

Маріанна Кіяновська. Бабин Яр. Голосами. К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2017.

***
щастя це сьогоднішнє і вічне

я хотіла щастя я могла
бути щастям небо опівнічне

золотила зоряна імла
зараз теж імла але багряна
краплі крові з краплями роси

кожен з нас страшна суцільна рана

коло мене лія зяма пси
гавкають гатить із автомата

німець бо менаше ледь не втік

шмулік обхопив руками брата

їхню маму вбили ще торік
нас женуть до яру всю колону

дуже страшно холодно болит

зовсім поруч нотка кардамону

пахне сукня ліїна лиш мить
лиш на мить війнуло густо й щемко

як в аптеці в тата на сирці
кажуть нас вбиватимуть дощенту

пси бредуть за нами назирці

поліцаї стали на осонні
цей регоче доки той стріля
шмулік впав із кулею у скроні
і перевернулася земля

***
я виживу і стану просто татом

таким як мій або як тато раї

у мене буде пряників багато

я буду татом тато не вмирає

у мене будуть діти я і йоня

і буде два чи три автомобілі
і буде шрам великий на долоні
і голубник і навіть миші білі
і буде мама ніжна і ласкава
із ніжними і теплими руками
я виживу бо я не маю права

померти тут в цій ямі сам без мами

***
в майбутньому тобто сьогодні надвечір мене

не буде ніде ні на вулиці ані в кімнаті
мого існування не стане я подумки не
лайнуся від того що пляма з’явилась на платті

вони забирали із ліжка ввірвались утрьох

дозволили взяти так мало що я зрозуміла

напевно на розстріл конвойні з очима забрьох

а в мене у згортку мала полотниночка біла

така невеличка така ненавмисна така
що хочеться плакати бачу пригадую плачу

конвойний ударив і враз заніміла рука
я вас проклинаю ще й матірно я не пробачу

що цю полотниночку згорнуту вибили з рук
і хтось відпечатав на тілі ногою болото
я цю полотнинку любила на запах і звук
бо з елічки ця полотнинка заразо сволото

остання сволото сволота бере автомат

сволота затвор пересмикує клацає лунко

однак не стріляє я хочу додому назад
та знаю що ляжу десь в я’мчину чорну чарунку

жінки у колоні такі ж як і я молоді
а в декотрих діти чи дещо по дітях як в мене

усюди болото тож німці ідуть по воді
і ми по воді аж до яру ой леле ой нене

***
нехай воно минеться вже нарешті

відлуння в жилах паморозь в кістках

нам обіцяли дах і їжу де ж ті
зігріті й нагодовані? лиш страх

великий страх за спинами конвою

і десь на денці пам’яті вогні
в нас на євбазі я була такою

красивою що хочеться мені

померти не тепер а як на фото

де ми з давидом пара молода
та смерть сьогодні матиме роботу

нас дві машини криті і шкода

що ми з давидом так давно не разом

його убили в хануку саму
і стало світло прадороговказом
куди іти коли іти й чому

на сотню нас чотири кулемети
а коло них есесівці худі
давид мені з пітьми посвітить: де ти?

і я всміхнусь красива як тоді

***
танцювала здається колись у балеті здається

зараз тіло неначе чуже важко дихати йти

автоматник стоїть на узбіччі стоїть і сміється
я ще думала вранці що треба кофтину вдягти
ту привезену з кантиком білим бо вже прохолода

дуже гарна була і улюблена ще до війни
даніель мій казав що мені на усе недогода
але зараз інакше усе бабин яр довкруги бур’яни

коло мене ідуть різні люди і дуже багато
на руках у жінок немовлята скрізь діти й старі
а сусідка хавіва вдяглась як на справдішнє свято

навіть туфлі святкові узула і бог угорі
бачить сльози хавівині й ноги об камені стерті
аж до крові у танці під дулом підошви ж тонкі

залишилося кілька хвилин до останньої смерті
бо усі попередні вмирання були не такі

Интересное