Все йде за планом

ягалерея

Минулого року ми (InKyiv) ділилися з вами підсумками 2016-го. У цьому – вирішили заглянути в майбутнє і попросили тих, хто складає  культурну структуру життя міста (директорів музеїв, театрів, засновників галерей і видавців) розповісти про робочі плани та мрії. За рік мі матимемо можливість побачити, як пройшов цей рік буквально – звіритися з to-do аркушем. «Я Галерея» / Павло Гудiмов

Шалений темп і брак часу, як основні ознаки минулого року, я компенсував виставками, книгами і новими поїздками, що завжди надихають і створюють засічки (так жартома, по-робінзонівськи, я називаю події, які мають шанс запам’ятатись у майбутньому).

2017 рік виявився дуже плідним і заклав впевненість у відносно новому для мене напрямку. Його було розпочато у 2016-му проектом «Тіні забутих предків. Виставка» (Мистецький Арсенал у Києві і Палац мистецтв у Львові), який створювався арт-центром Я Галерея (далі Я Галерея я називаю коротко «ми») і кіностудією Film.UA. Цей проект – це знаходження сучасної мови для феноменів минулого.

Одна з перших професійних поїздок відбулась навесні у Францію, де я з групою сімнадцяти світових експертів і менеджерів працював над аналітичною програмою зовнішнього міжнародного погляду на французьку культуру. Вже восени щодо теми поїздки я дав розгорнуте інтерв’ю Тетяні Філевській для журналу «Український Тиждень».

Виставкова історія цього року розпочалася проектом «Гості» у Дніпропетровському художньому музеї (спільно з колекціонером Павлом Мартиновим), де я глибше розкрив тему діалогу народної дерев’яної скульптури (культурного феномену західної України кінця ХІХ – початку ХХ століття) із сучасним мистецтвом художників Миколи Малишка (який цього року отримав Шевченківську премію), Ігоря Яновича і Альбіни Ялози. У травні у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького була показана ретроспективна виставка харківського графіка Павла Макова «Фонтан», про яку я мріяв 3 роки – і нарешті зорганізував.

Далі була велика мистецька паралельна програма на Книжковому Арсеналі, спільно з Мистецьким Арсеналом та у співкураторстві з Діаною Клочко. По-перше, вона складалася з платформи УВК (Українська візуальна книга). Один із залів був відведений для прев’ю виставки «Проект Енеїда» – експозиція робіт художника Анатолія Базилевича, а також спеціальне видання книги «Енеїда Базилевича». Ще однією складовою програми став проект-огляд радянського періоду широковідомого сатиричного журналу «Перець» у виставці «Один кілометр Перцю», де сам підхід до рубриката експозиції давав можливість з позицій сьогоднішнього дня подивитись на радянські політично-пропагандистські кліше. Сторіччя легендарного німецького ілюстратора Вернера Клемке ми відмітили проектом «Нестандарт». І ми вперше в Україні після моєї французької експедиції показали сатиричні літографії ХІХ століття одного зі стовпів європейського мистецтва Оноре Дом’є – тим самим ми розширили географію наших проектів і привідкрили ще один напрямок кураторської діяльності. На Книжковому Арсеналі наше видавництво Артбук презентувало книгу «Як у Тіні» про Георгія Якутовича як ілюстратора книги «Тіні забутих предків» (1967 рік), яку написала Поліна Ліміна – зараз вона активно займається дослідженням спадщини родини Якутовичів і новітнім веб-ресурсом Yakutovych Academy (http://yakutovych.academy/).

Згодом ми організували спеціальне карпатського турне, протягом якого презентували книгу «Як у Тіні», а в селі Дземброня відновили пам’ятний хрест на вершині гори, де колись стояла хата-резиденція художника Георгія Якутовича.

Особливо з книжкових проектів першої половини 2017 року хочу виділити книгу спогадів «Дмитро Горбачов. Случаї» (видавництво Артбук), яку авторка Тетяна Філевська побудувала як пряму мову Горбачова. Книга розширює читацьке поле поціновувачів культури завдяки простим і дотепним розповідям мистецтвознавця, який з гумором говорить про великий спектр тем: від сімейних історій до відкриття українського авангарду.

На День Незалежності, 24 серпня, спільно з Національним художнім музеєм України ми відкрили «Проект Енеїда» – візуальну історію легендарної поеми Котляревського. Ми з кураторами (я, Поліна Ліміна, Діана Клочко, Данило Нікітін) зібрали величезний пласт матеріалу – понад 200 експонатів з 11 музеїв – і створили виставку-фестиваль на два місяці, яку підтримав Фонд родини Загорій. Проект забрав багато сил, але й надихнув наступні дослідження, що плануються на 2018 рік.

На львівському Форумі видавців на тематичному майданчику УВК видавництво Артбук презентувало довгоочікувані релізи, присвячені класиками українського абстрактного мистецтва: «Тіберій Сільваші. Реальність» та «Ігор Янович. Інтервал». Фактично, це перші спроби видати книжки, де викладена аналітика формування творчості митців, які працюють з українським нефігуративним мистецтвом (тексти Бориса Філоненка). Ще однією новинкою стала книга «Лувр» про «нових старих майстрів» – Володимира Костирка і Євгена Равського. Робота над нею почалась ще до Революції Гідності і продовжилася із врахуванням змін і подій у нашій найновіший історії (автор – Борис Філоненко).

Під кінець року я виступив куратором виставки «Тіберій Сільваші» в ужгородській ILKO gallery. Художник походить з Закарпаття, і тому розповідь я побудував як трилогію: біографія автора з різними періодами творчості, просторові проекти-інсталяції за останні 15 років і найновіші живописні «Монохроми».

Останнє відкриття для мене цього року – це найбільший в Україні сільський мистецькій Музей імені Йосипа Буханчука в селі Кмитів Житомирської області, що за 100 км від Києва. Він має площу 2000 м2 та відкритий в 1985 році. Абсолютно неочікувана колекція і архітектура – дивно, що про такий музей практично немає інформації.

Наступного року хочеться більше сконцентруватись на неординарних культурно-інфраструктурних проектах і більше дізнаватись за допомогою подорожей Україною.

Интересное