Все йде за планом

филар

Минулого року ми (InKyiv) ділилися з вами підсумками 2016-го. У цьому – вирішили заглянути в майбутнє і попросили тих, хто складає  культурну структуру життя міста (директорів музеїв, театрів, засновників галерей і видавців) розповісти про робочі плани та мрії. За рік ми матимемо можливість побачити, як пройшов цей рік буквально – звіритися з to-do аркушем. Національна філармонія / Олеся Найдюк:  

Оскільки філармонія складає плани не на рік, а на сезон, говорити ми будемо про другу половину поточного сезону, що закінчується в червні 2018-го. Концерти тут відбуваються практично щодня, і кожен з них для нас – подія. Тому відзначимо основні тенденції в контексті запланованих подій.
Одна з них – концерти молодих артистів (народжених в кінці 80-х на початку 90-х). Філармонія і раніше «давала дорогу молодим», але такої концентрації талантів у одному сезоні досі не було. Вже в січні відбудеться сольний концерт піаніста Дмитра Чоні, який в свої 24 роки є лауреатом понад 15 міжнародних конкурсів. В лютому – сольник Романа Лопатинського, ще однієї нової зірки українського фортепіанного виконавства. У березні до дня народження Фридерика Шопена зіграє твори класика молодий польський піаніст Кшиштоф Ксьонжек. У квітні дасть концерт із монопрограмою, складеною із творів Ференца Ліста, солістка філармонії Марія Віхляєва. У травні заплановано гастролі піаніста з Німеччини Кристофера Парка, який виступить з філармонічним симфонічним оркестром та диригентом Романом Кофманом. Закривати сезон випала честь лауреату конкурсу ім. А. Рубінштейна, чиї концерти в столиці звично проходять з аншлагами, Антонію Баришевському разом з Академічним симфонічним оркестром Національної філармонії України.
Ще одна тенденція – включення виконавцями у свої програми, поруч із музикою західноєвропейських класиків, творів сучасних українських композиторів. Наприклад, у програмі концерту Романа Лопатинського представлені Бетховен, Шуберт, Брамс і Сильвестров; у концерті Національного симфонічного оркестру за участю скрипальки Богдани Півненко буде виконано твори В’єтана, Шоссона, Деббюсі і Анни Гаврилець; Камерний ансамбль Мирослави Которович «АртеХатта» в одному вечорі зіграє Шостаковича, Шнітке і Михайла Шуха, Володимира Рунчака та Вікторії Польової etc. Поставлена в один ряд зі світовою класикою, сучасна українська музика перестає бути чимось маргінальним, водночас, слухач звикає до, так би мовити, «космополітичного» сприйняття музичної культури.
Не так давно критики закидали філармонії майже цілковиту відсутність у філармонічних програмах сучасної музики загалом, зокрема української (за винятком ювілейних концертів композиторів і спеціально відведених фестивалів, яким філармонія традиційно надає зал). Сьогодні, як бачимо, все змінюється. В цьому зв’язку на особливу увагу заслуговує концерт «Музичні діалоги: Італія – Україна», що відбудеться в лютому. Два сучасні композитори, Іван Канчіалоззі та Олександр Родін, представлять нам свої твори. Варто згадати також травневий концерт «Нова українська музика» за участю Київського камерного оркестру під орудою Міхеїла Менабде. Прозвучать твори композиторів покоління 2000-х: Дениса Бочарова, Максима Коломійця, Віталія Кияниці, Олексія Ретинського та Максима Шалигіна.
Стосовно гастрольного життя артистів Національної філармонії України, то в березні заплановано поїздку Київського камерного оркестру (диригент – Микола Дядюра) до Іспанії. Вперше на Міжнародному фестивалі «Musika – Música», який щорічно відбувається в Більбао, виступить український колектив. Організатори підходять до підбору учасників дуже ретельно, тож для нас це велика честь. Тема фестивалю в 2018 році – «Музика між війнами». Українські артисти представлять три різні програми, в яких прозвучать твори Прокоф’єва, Шостаковича, Бріттена, Стравінського і Бартока, що прямо чи опосередковано стосуються воєнної тематики.
Наостанок про новинку, яку планується втілити в життя із наступного року у сфері маркетингової діяльності київської філармонії. Мова про практику «підвішеного квитка». Це запозичено з італійської традиції un caffe sospeso («підвішена кава»). Тоніно Бенаквіста описує цей звичай у своєму романі «Малавіта»: «… Відпочиваючи в Неаполі, почув про давній звичай, який шанували ще деякі власники бістро. Враховуючи ціну еспрессо біля стійки (гріш чи трохи менше), клієнти нерідко вимітали дрібноту з карманів і купували дві кави, випиваючи при цьому лише одну. А бармен записував собі на дошку одну безкоштовну каву для бідняка, який випадково зайшов».
«Підвішена кава» практикується й в українських кав’ярнях. Відтак її перейняли деякі вітчизняні театри, музеї, філармонії. Тільки замість кави – квиток. Наголос в цій схемі, звісно, не на поділі людей на «багатих» і «бідних, нею може скористатися будь-хто, у кого на даний момент немає грошей, але дуже хочеться на спектакль/концерт/виставку. Це, радше, спроба запровадити традицію «дружнього жесту», при тому, що «друг» може залишитися анонімом, якщо того забажає.

Интересное