Что за дверью?

косенком

В Киеве есть неглавные, тихие музеи. Никто (кроме разве что туристов) понятия не имеет, что в них происходит: не знает-не помнит-со времен школьных экскурсий не заглядывал. Дизайнер и организатор выставок Александр Журавлев, пианист Евгений Громов и InKyiv  открывают двери мемориального музея-квартиры композитора Виктора Косенко.

«В этих стенах должна звучать музыка», или домашний адрес композитора.

Улица Михаила Коцюбинского, 9, квартира 4, второй этаж. Мы переступаем порог, здороваемся, покупаем билеты (красивые).

косенко1

 Дуже приємно вас вітати в музеї-квартирі Віктора Степановича Косенка. Мене звати Володимир Мудрик, працівник-завідувач філії музею, — и мы все вместе переступаем порог гостинной. 

Картины и фотографии на стенах, буфет, стол: «ну вот, наконец, — кивнул столу, и своим мыслям о накрытом столе, как сердце музея Александр Журавлев.

— Стіл розкладний, вміщує близько 12 персон, тут завжди (після репетицій, творчих зустрічей, концертів…) відбувалися чаювання, солодкий стіл,  ця традиція триває ще з дитячих років Віктора Степановича Косенка. 

Народився він 24 листопада, або 11 листопада за старим стилем, 1896 року в Петербурзі, у сім’ї генерал-майора. Він був четвертою дитиною, і невдовзі, як хлопчику виповнилося два роки, родина переїжджає до Варшави. Це вимагала служба батька.

30726637_2016577758600397_946899584972553305_n

С портретов, развешенных по стенам квартиры в центре Киева, на нас смотрит  Виктор Косенко и члены его семьи. Вот он — трехлетний ребенок, вот — гимназист, вот — студент Петербургской консерватории. На улицу Коцюбинского семья Косенко (он, жена и две приемные дочери) переехала в мае 1938 года. С тех пор в этих стенах звучит музыка.  До Киева были Петербург, Варшава, Петербург, Житомир. Мы пока в самом начале пути:

Навчаючись у варшавському кадетському корпусі, кадет Косенко організовує оркестр балалаєчників, ним і керує, і пише для нього обробки народних пісень і народних танців. Зважаючи на його здібності і традиції родини Косенків, кадета Косенка відпускали до Варшавського оперного театру (ось ми бачимо його приміщення) і інших концертних залів Варшави, де він чув видатних виконавців того часу —  Леоніда Собінова, Соломію Крушельницьку, Федора Шаляпіна, Антоніну Нєжданову. 

косенко2

Невипадково в цьому куточку знаходиться бюст Людвіга ван Бетховена, існує згадка про те, що старша сестра Марія готувалася вступити до Варшавської консерваторії, але дуже ревно ставилася до свого репертуару, і бетховенську сонату вона готувала для вступу в консерваторію. Ноти вона замикала на ключ у шафі. Одного разу, вона почула звуки цієї сонати, і вбігла розлючена до кімнати, але зупинилася вражена, тому що за роялем сидів шестирічний Вітя, який ще навіть не міг дістати до педалі, але по слуху, без нот грав сонату Бетховена. У шість років! І навіть сповзав зі стільця там, де, на його думку, потрібно було натиснути на педаль.

косенко4

Началась Первая мировая война, отца не стало,  семья Косенко вернулась на родину.  

Віктор Косенко вступає в клас Ірини Міклашевської, як свідчить оця записка директора Петроградської консерваторії Глазунова: «Прекрасні композиторські й піаністичні здібності, абсолютний слух, можна прийняти в число учнів». От, і вище ми бачимо фотокопію табеля з вступними оцінками Віктора Степановича Косенка.

косенко3

1918 року Віктор Косенко, блискуче закінчивши консерваторію по двох спеціальностях — як піаніст, виконавець-соліст, і композитор — переїжджає до Житомира.

Под звуки романса (студенческая работа Косенко на слова Бальмонта) в исполнении Нины Рудык мы переходим в кабинет композитора.

30741840_2016578125267027_2863085184592701335_n

Рабочий стол, фотографии, картины. По левую руку — ряд стульев (в квартире-музее постоянно проходят концерты), у окна — рояль. Это не «Дидерихс», которым пользовался Косенко — инструмент красного дерева с позолотой композитор получил в подарок от брата и всюду возил с собой. Во время Второй мировой рояль исчез. 

косенко5

В Житомире  Виктор Степанович сначала преподавал в Музыкальном техникуме, потом стал директором Житомирского музыкального училища, в 1938 году училищу было присвоено его имя. Тут Косенко написал лучшие свои романсы, этюды, пьесы, музыку к театральным спектаклям.

косенко6

В Житомире он встретил свою будущую жену, в 1918 году на одном из концертов Косенко девушка преподнесла молодому композитору две розы, как в стихотворении Николая Гумилева. Косенко сберег их. А потом эти лепестки сбережет и его семья. Лепестки до сих пор хранятся в музее. 

— в день одруження він підніс ці засушені троянди. Пізніше перший оформлювач меморіального кабінету Косенка художник Василь Миколайович Батюшков, аквареліст, зобразив ці троянди у родинній вазі з червоного каміння. Ваза теж збереглася. 

Звичайно ж, можете відкрити. Там, у шухлядах робочого столу композитора, ще є раритети, приховані від надмірної цікавості малих неслухняних відвідувачів.

косенко7

В 1929 году Косенко приглашают в Киев:

Наприкінці 1920-х років композитора запрошують до Києва у музично-драматичний інститут, який пізніше  було реорганізовано у Київську консерваторію. Ось це довоєнна будівля, де працював Віктор Степанович Косенко, згодом він став і професором у консерваторії.

— Сумна історія пов’язана із романсом на слова Олександра Блока під назвою «Вербочки».  Весь радянський період цей твір звучав під іншою назвою — на слова поета Залізняка «Як на небі зірочки». Але справжній текст — «Вербочки», про це  одна з прийомних доньок композитора, Раїса Едуардівна, надрукувала невеличку замітку у журналі «Музика» на початку 2000 років. Зараз уже, коли приходить до нас діти з музичних шкіл,  виконують «Вербочки».

30739404_2016578181933688_1925809195233369610_n

Виктор Косенко был феноменальным пианистом,  когда он вечерами подрабатывал тапером в кинотеатре, собирал толпы поклонников. 

Композитор також займався і обробками українських народних пісень, видання яких представлені тут. Якщо дозволите, ось  «Баламуте»,  буквально  декілька тактів. Зоя Христич співає в супроводі оркестру народних інструментів. 

Дбаючи про дітей, і будучи видатним піаністом, Віктор Степанович написав декілька циклів дитячих п’єс для фортепіано. Чотири п’єси, 24 п’єси, ну, всім відомий «Дощик». Мріяв написати і вокальний дитячий цикл, але, на жаль, не судилося.

косенко8

Он со всеми был в прекрасных отношениях,  его многие (все) любили. Будучи совершенным лириком, автором романтических произведений, он смог найти общий язык  с Лятошинским (модернистом, композитором, сочиняющим атональную музыку) — они дружили семьями:

— Тісна творча дружба пов’язувала Віктора Степановича Косенка із Борисом Миколайовичем Лятошинським. Хоча вони були й різними за стилістикою митцями-композиторами, але інколи навіть кепкували по-дружньому, по-товариському один з одним. Віктор Степанович дуже багато палив, а Лятошинський не признавав тютюну. Каже: «Вікторе Степановичу, коли ж ви вже кинете палити?». А той каже: «А тоді, Борисе Миколайовичу, коли ви почнете». І те ж саме відбувалося і в творчому аспекті. «Вікторе Степановичу, коли ж ви припините писати музику на мелодію?». А Косенко йому відповідав: «Тоді, Борисе Миколайовичу, коли ви почнете».

косенко9

Рядом с чернильным прибором Косенко — мраморные игрушки жанра «слоники». Когда по радио звучала музыка, которая нравилась Виктору Степановичу, он поворачивал их «лицами» к динамикам, если звучала посредственная мелодия, разворачивал их  спиной. Так же поступают хранители музея и сегодня. Стоит присмотреться во время концерта. 

— Радіоприймач був на зразок сьогоднішнього інтернету тоді для Косенка в 1930-х роках, скульптури тваринок, теж брали участь у творчості і теж слухали музику, яка лунала з радіоприймача. Ось, одне із фото на тій стіні, третє. Паторжинський, Литвиненко-Вольгемут, віолончеліст Немеринецький. Валер’ян Довженко, його перший біограф, організував прямий радіоконцерт. На запис тоді ніхто не працював, відбувалися всі радіотрансляції в живий ефір. І прямо з кімнати хворого Косенка відбулась трансляція цього концерту. Це — учасники сфотографувалися після цього концерту.

косенко10

Наприкінці життя композитора удостоїли Ордена Трудового Червоного Прапора, на вручення цього ордену потрібно було їхати до Москви, чого хворий Косенко зробити не міг. І тому Перший секретар ЦК Компартії України Микита Хрущов завітав до цієї квартири і прямо тут — ось в цьому куточку зроблено оце фото — і вручив особисто Косенку цей ордер. Ну, на жаль, зараз ми його вже не експонуємо, бо все-таки інший трішечки час. Але на той час це була досить така — відома відзнака.

косенко11

Часть фотографий в квартире-музее — дань  памяти поклонников таланта Виктора Косенко. Началось все Ивана Паторжинского, который подарил этому дому свою фотографию с сердечным посланием. С тех пор все друзья стали преподносить фотографии в память о любимом композиторе. Здесь есть фотографии Ревуцкого,  Лятошинского, Гмыри,  Майбороды, Рыльского. 

Кстати, это  Максим Рыльский дал совет жене Виктора Косенко Ангелине Владимировне о создании музея: «Сделайте так, чтобы в этом кабинете звучала музыка. Это будет лучшей памятью для Виктора Степановича».

Пианист Евгений Громов в конце экскурсии, когда у нас не осталось вопросов, сыграет на рояле Сильвестрова.

Музей  Виктора Косенко — это две мемориальные комнаты, плюс еще одна, небольшая, —  для выставок (тоже небольших) современной живописи, после нашей экскурсии была готова к открытию выставка графики киевского художника Генри Ягодкина. 

Неофициально он открылся в 1938 году (в этом же году композитор умер). Официально начал работать в 1964-м. 

Это не великий (и в смысле размеров тоже) музей. Музей повседневной жизни композитора, ставшего частью киевской городской интеллектуальной жизни, свидетельство и память ее. 

Это — живой, деятельный и камерный музей, соответсвующий своему герою.

В музее стараются  сберечь и продемонстрировать  и пояснить обстановку 1930-х годов, здесь знают (буквально) своего героя, быт и его окружение, понимают важность подлинных вещей, о рояле Владимир сказал: «рояль Косенко вывезен, этот — другой, но он уже исторический, на нем играют полвека музыку Косенко». 

Музей, созданный на общественных началах, достойно выживший и сохранивший память о композиторе, исповедующем романтизм и просвещение, — говорит о самоуважении. 

Косенко создал симфоническую «Молдавскую поэму», которую так и не смог услышать — она прозвучала лишь в наши дни. Именем Косенко названа одна из улиц Подольского района Киева, и музыкальная школа номер 3.

  • Тут  можно сделать за мероприятиями, которые в нем проходят.
  • Сайт, посвященный Виктору Косенко, созданный работниками музея.
  • Часы работы: 10:00-17:00; вторник — выходной день;  тел.: +380 44 234 0314
  • Адрес: улица Коцюбинского, 9, кв. 4

Интересное