• Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • 111 слів
  • Екран
  • Сцена
  • Стиль
  • Про нас

111 слов

Прочитать

«Книжковий арсенал»: голоси жінок у сучасній українській літературі

26.05.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 12 книжкових новинок холодної весни

15.05.2025

Прочитать

Ірина Белан. «Граппіг. Kumedno»

29.03.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 9 книжок для теплої весни

26.02.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 9 книжок на Новий рік

22.12.2024

Стиль

Прочитать

«BUDZIRKA»: креативний кластер, елегантні рішення

23.05.2025

Прочитать

PAD Paris 2025: п’ятірка найкращих стендів

05.05.2025

Прочитать

Ярмарок дизайну Collectible – 2025: вічне та ефемерне

22.04.2025

Прочитать

«Бруталіст» і Бреєр

11.04.2025

Прочитать

TEFAF Maastricht 2025: абсолютно суб’єктивний рейтинг

02.04.2025

 

inший Kyiv

Культура Великого Міста
  • Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111 слів
  • Екран
  • Про нас

inший Kyiv

  • Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111 слів
  • Екран
  • Про нас

In Місто

Тетяна Некряч: Як Скаут став Глазастиком, а потім знов – Скаутом

3K Просмотров 26.05.2016

Тетяна Некряч: Як Скаут став Глазастиком, а потім знов – Скаутом Pin It

Відразу після смерті Гарпер Лі і понад півстоліття після виходу її першого і начебто єдиного роману «Вбити пересмішника» раптом «відшукався» рукопис сиквелу «Іди, вартового постав». Видавництво КМ-БУКС негайно видало обидва романи в перекладі Тетяни Некряч.

In Kyiv поспілкувався з перекладачкою, розпочавши з незручного питання про сенсаційний сиквел

Чи є, на ваш погляд, суттєва різниця між першим і другим романами? В чому вона полягає, і як ви пояснюєте, – чому сама  Гарпер Лі не друкувала «Іди, вартового постав»?

«Вбити пересмішника» – істинний шедевр, визнана класика літератури США ХХ століття, роман досконалий за змістом і за формою. «Іди, вартового постав» у плані форми, витонченості стилю, композиційної стрункості йому відчутно поступається, хоча проблеми, висунуті в ньому масштабніші, гостріші і, можливо, правдивіше, бо в цій книзі немає того ностальгічного флеру, який властивий «Пересмішнику»: спогади дорослої людини про своє дитинство завжди дещо романтизують дійсність. Прийнято вважати, що Гарпер Лі написала одну об’ємну книгу, сюжет якої розвивається у двох часових вимірах – оповідь 26-річної Джін-Луїзи Фінч про її візит додому, з Нью-Йорка до Алвбами, у 1954 році і її спогади про дитинство. За легендою, її літературний редактор, чи не сам Трумен Капоте (виведений у «Пересмішнику» як Ділл Гаррис), порадив зосередитися лише на дитячих спогадах, поставивши в центр сюжету судовий процес над облудно звинуваченим у зґвалтуванні білої дівчини молодого негра Тома Робінсона, а також паралельну лінію історії Примари Редлі, який урятував життя Джін-Луїзи та її брата Джемі. Так вийшов роман «Вбити пересмішника». Структуру його можна порівняти з коштовним намистом, кожна окрема намистина якого (відносно самостійні новели) становлять свою власну, незаперечну цінність і вагомість. Небувалий успіх цього роману одразу по його виході в світ, успіх, який не ущух і донині, вірогідно, відібрав у Гарпер Лі бажання публікувати «решту», яка потребувала серйозного редагування. У «Вартовому» впадають в око деякі розбіжності з «Пересмішником»: скажімо, повністю відсутня лінія родини Редлі, а надто Примари, який подарував дітям Фінч життя, лінія Юелів, а з нею і лінія Тома Робінсона, хоча процес над безіменним чорношкірим хлопцем, якого виправдав Атикус Фінч, згадується мимохідь. В другому романі на передній план виходить персонаж, якого і близько не було в «Пересмішнику» – Генрі Клінтон, який, начебто, відігравав суттєву роль у житті сімейства Фінчів в роки дитинства та ранньої юності Джін-Луїзи. Найсуттєвіших змін зазнає образ батька – адвоката Атикуса Фінча. В «Пересмішнику» він ідеальний герой, людина, позбавлена будь-яких вад, уособлення джентльмена і лицаря, а у «Вартовому» він перетворюється на сухого, доволі обмеженого, малопривабливого суб’єкта, зараженого расовими упередженнями, що робить нещасною його доньку. Водночас, проблеми, що розглядаються у «Вартовому», реалістичніші, ближчі до правди і значно краще розкривають глибоко закорінені протиріччя і біди американського Півдня. Тут спостерігається свого роду деміфологізація і    дегероїзація складної соціально-історичної ситуації, що, зрештою, слід віднести на рахунок досягнень цього твору. Власне, якби дати персонажам інші імена і прибрати певні, подекуди дослівні повтори з «Пересмішника», цей роман сприймався б як цілковито самостійний, дуже гідний твір як його читачами, так і пресою.

Якщо вже зайшла мова про імена, розкажіть будь ласка, як Скаут став «Глазастиком» в російському перекладі, а потім знов Скаутом! Це ж цілком перекладацька історія!

У російському перекладі 1963 року хлопчик називався Джим, але це зовсім інше ім’я. Я зробила його Джемі. Прізвисько Джін-Луїзи в оригіналі Scout, що натякає на її спритність, хлопчачість, енергійність. У російському перекладі, який я прочитала ще школяркою молодших класів, її дали найменування «Глазастик». Я тоді вирішила, що це стосується її зовнішності, великих очей. До речі, у фільмі за мотивами роману дівчинка була висока і сильна, з маленькими оченятами – зовсім не така, якою я її собі уявляла через таке прізвисько. Вперше прочитавши оригінал і побачивши Scout, здивувалася страшенно, адже нам в ті часи нав’язувалася думка про суто негативні якості скаутів. Почавши перекладати, перебирала різні варіанти – Пластунка, Спритлик, але нічого не задовольняло. На одній з наукових конференцій з перекладу у своїй доповіді згадала про цю проблему, і учасники майже одностайно почали переконувати мене залишити саме Скаут, мотивуючи повною відсутністю негативних асоціацій. Проведене серед студентів тестування на асоціації з цим словом переконало, що вони цілком відповідають закладеним авторкою смислам. Так Джін-Луїза Фінч і стала Скаутом у перекладі.

Як Вам здається, нинішня генерація читачів Гарпер Лі суттєво відрізняється від читачів першого перекладу? Взагалі, яким воно буде – нове прочитання культового роману?

Думаю, не мені судити, як читачі нині сприймають і будуть сприймати ці романи, здається – добре, бо я бачила в метро хлопчину років тридцяти, який так занурився у книжку, що ледве не впав з ескалатора. А як сприймали перші читачі? Були у захваті, та й чи могло бути інакше? Бо справді ж великий роман!

Спілкувалася Інна Булкіна

читати
Share

1

Читайте также

Просмотр

Войны памяти, работа памяти

Просмотр

Частные случаи: Кандинский

Просмотр

Детектив на выходные

Просмотр

Не зупиняйтесь!

Просмотр

“И польских дней абсурд ужасный…”

Просмотр

Англійський характер

Просмотр

Человек, ожививший Врунгеля

Просмотр

«Мы знаем какова скорость света, но до сих пор не узнали скорость тьмы»

Предыдущий пост

Виставка про те, як…

In 111 слів

Виставка про те, як не посварилися...

Просмотр

Следующий пост

АЛИСА В ЗАЗЕРКАЛЬЕ / ALICE…

In 111 слів

АЛИСА В ЗАЗЕРКАЛЬЕ / ALICE THROUGH THE LOOKING GLASS

Просмотр

Instagram не вернул 200.

© 2025 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: