Дорослі діти не хочуть піклуватися про стареньких батьків, або роблять це нехотячи. Можливо, й ми, батьки часом буваємо дивакуваті? Повчально, в першу чергу для батьків.

Дружина, що прожила 50 років з чоловіком, все життя дбала про дітей і про нього й готова навіть в останні роки життя поступитися йому шансом прожити ті роки краще. І чоловік не заперечує проти цього. А жінка свою жертовність вважає нормою.
Діти не дуже печаляться з того, що їх «половинки» прагнуть звільнити свій простір від «твоєї мами». Бо в них своє життя і вони хочуть його будувати за своїми правилами.
Дивовижно, але емоції емпатії, що вхопили тебе  відразу ж після спектаклю, наступного дня змушують подивитися на все з іншого боку і поміркувати над тим, що не приходило до голови під час спектаклю.
Чудова гра акторів, життєвість ситуацій, щирі емоції, три години, впродовж яких чуже життя стає твоїм.

Цю виставу в 1978 році ставив Анатолій Ефрос, постановка називалася «Далі — тиша», в ролі Люсі Купер — Фаїна Раневська,  Барклей Купер — Ростислав Плятт.

• Сумна комедія
• Автор Віна Дельмар, переклад Г. Геращенка
• Режисер-постановник – Дмитро Весельський
• Тривалість вистави – 2 год. 30 хв. (вистава з антрактом)
• Прем’єра: 9 червня 2016 року / Розклад
• вул. Прорізна, 17
• текст: Тетяна Сосновська, Генеральний директор в Національний Музей Історії України