У видавництві Старого Лева вийшла збірка малої прози Андрія Бондаря з назвою, що запозичена з акафісту Воскресінню Христовому: «Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував».

І, мабуть, тому укладачка Ганна Улюра пише у передмові, що книжку (чи кожен окремий текст з неї) треба читати як «негучну і ненав’язливу проповідь». Так, саме негучну і ненав’язливу, бо сила цих невеличких есеїв не в пафосі та й не в намаганні когось чомусь навчити чи переконати. Бондар навіть зізнався, що не любить слово «есей», – здається, в ньому є претензія чи амбіція, – те, що автору не властиво і для нього не природньо.

Бо він не проповідник, скоріш – співрозмовник.

«Це книжка, в якій зібрані різножанрові тексти, написані мною протягом останніх 13 років. Через їхню строкатість їх можна об’єднати загальним поняттям “мала проза”, хоч там і есеї, і оповідання, і шкіци, і наївні історії, і анекдоти, і псевдолітературознавчі статті. Я не знаю, що я “хотів сказати”, бо вже сказав нібито багато. … Цікавою ця книжка, мабуть, буде для тих, хто любить легкі і непретензійні історії. Але насправді це найважче питання, на яке я не знаю задовільної відповіді. Я не уявляю свого читача.»

Андрій Бондар. І тим, що в гробах. Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.