Два знаних поета, один – живий русинський клясик, другий – «постмодерний» філолог і поет зі Львова, – представляють третього – «криворівнянського війта» Василя Зеленчука. І мабуть спершу видається, що ця «збірка трьох» – гра на дебютанта. Але, якщо це й було на меті, загалом вийшло інакше.

У передмові видавці інтригують: «Може, це нове літугрупування… Може, проект на мить…». Насправді, «проект» вочевидь являє собою «омаж Мідянці», і якщо це була спроба нової групи чи лише гра в неї, все одно це гра в одні ворота, група, яка грає на фронтмена. Це може бути пародія чи відзеркалення, але це власне «гра на Мідянку», і не дивно, що навколо «самого екзотичного з українських поетів» з’являється така сонетна історія.

Плиєш на Тису чи на Черемош,

«Елейсон Кіріє» ти рцеш у Божім храмі,

Тремтить бджола на стільниковій рамі,

Рівненьким плаєм йдеш у Марамурош.

Отари зібрані уже при брамі.

Менчул чекає. Жде і баракош.

І на Говерлу, не на Роман-Кош,

Двигнеш свої роки, вітця і мами.

Ярмо благе для мужа і вола.

Несеш-бо хрест свій у поті чола,

Кармазиновий блиск Господньої зарі.

Андьоли десь засіли круг стола,

Широкий Луг сховався, як в кошарі,

І газди, і по парі каждой тварі.

Карпати на трьох: Петро Мідянка, Назар Федорак, Василь Зеленчук. – Брустури: Дискурсус, 2016.