Коли недобрі люди закидають сучасному українському кінематографу його каліцтво, вони  кажуть, що воно виключно про калік – сліпих та глухих, що це хворе кіно про хворих і … для хворих. «Моя бабуся Фанні Каплан» — саме те, що ви очікували: мелодраматична історія про нещасну дівчину, «припадочну і припадкову», яка несамовито закохалася в грабіжника (чи то анархіста, чи то есера – здається, авторам все одно), втратила зір і потрапила на каторгу, потім повернулася і зустрілася з Дмитром Ульяновим, …а потім – знов зі своїм роковим коханцем-есером. Далі можна додумати конспірологію: чи стріляла напівсліпа дівчина в Леніна, чи то її підставили. Не має значення, бо справжня історія там нагадує про себе лише анекдотом: так, Фанні міняє шаль на мило, так, Ленін бив прикладом зайців, так, усі ці люди – хворі. Так, це українське кіно.

• Моя бабуся Фанні Каплан (Україна, 2016)
• Режисер: Альона Дем’яненко
• Сценарій: Альона Дем’яненко, Дмитро Томашпольский, Мирослав Слабошпицький
• В ролях: Катерина Молчанова,  Іван Бровін, Олексій Дєвотченко, Мирослав Слабошпицький.