Перш за все, мабуть, треба зауважити: Кадзуо Ішігуро – саме той, про кого кажуть «сучасний класик»; дотепер ми читали його англійською або російською, і нарешті вийшов перший український переклад. І, last but not least,  перекладач – Софія Андрухович.

«Не відпускай мене» – в певному сенсі химерна книга. Дивність в тому, що спочатку і доволі довго ви читаєте її як традиційний англійський роман про закриту школу (звичне очікування на детектив), з так званим «ненадійним оповідачем», бо  він, як і ми, знає не все, і разом з нами починає розуміти…

Потроху зупиняють згадки про «особливість» і якісь загадкові «виїмки». Доки не з’ясовується, що це … антиутопія, – майже без стилістичних ознак «жанру», проте герої – дійсно «особливі» істоти. Не ми, кращі за нас. Без волі, проте з покорою.

Тепер складно пригадати, скільки саме ми знали. Ми точно знали — хоч і не в якомусь глибокому сенсі — що ми відрізняємось як від наших вихователів, так і від нормальних людей іззовні; можливо, ми знали навіть, що десь у далекому майбутньому на нас чекають виїмки. Але по-справжньому ми не знали, що це означає. Якщо ми й прагнули уникати певних тем, то, мабуть, тому, що це нас бентежило. Ми терпіти не могли, коли наші вихователі, на додаток до всього іншого, ставали такими дивними, коли доходили до цих тем. Нас дратувало, коли доводилось бачити, що вони так змінюються. Мабуть, тому ми так і не задали того наступного запитання…

Кадзуо Ішігуро. Не відпускай мене. Переклад з англійської Софії Андрухович. Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.