Це швидкий переклад (реверанс в сторону видавців) роману «Несказане» Селесте Інґ, який захопив уми західних критиків.

Попри всю популярність твору і галас навколо нього, його зазвичай критикують за прямолінійність. Але за цією зовнішньою невибагливістю дебютного роману молодої письменниці приховується дещо більше, ніж  розповідь про побутовий расизм, німоту і нерозуміння між поколіннями, про «глухих батьків» і «мовчазних» дітей. Селеста Інг зобразила нас – людей, обтяжених стереотипами, засліплених амбіціями, бажаннями і придуманими ідеалами. Ми вигадуємо собі життя, друзів і ворогів, любов і ненависть. Звикли не помічати, що направді поряд з нами живуть зовсім несхожі на тих, кого малює нам наша власна уява. Простота роману Інґ, яка виглядає недоліком, насправді – перевага.

«Але коли спробувала розсортувати мамині речі, не знайшла нічого, що хотіла б зберегти. Золота мамина обручка, дванадцять фарфорових сервізів, перловий браслет, подарований батьком Мерилін: сувеніри з нещасливого весілля. Мамині светри стриманого стилю й спідниці-олівці, рукавички та складені один в один капелюшки: реліквії обмеженого існування людей, яких Мерилін завжди жаліла. Мама дуже любила свою колекцію ляльок, але їхні обличчя нагадували крейдяно-білі фарфорові маски під перуками з кінського волосу. Маленькі незнайомки з холодними очима.

Погортала фотоальбом у пошуках спільного фото з мамою, але не знайшла. Лише Мерилін з кісками в дитячому садочку, Мерилін у третьому класі з відсутнім переднім зубом, Мерилін на шкільній вечірці в паперовій короні, Мерилін – старшокласниця перед різдвяною ялинкою, знята на дорогоцінний «Кодахром»9. Три фотоальбоми знімків Мерилін і жодної світлини матері. Неначе її ніколи не було.

Вона сумувала? Як вона могла сумувати за матір’ю, якщо матері ніде не було?»

Селесте Інґ «Несказане». Переклад Анастасії Дудченко. К.: «Наш формат», 2017