• Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • Экран
  • Стиль
  • 111
  • О нас

111 слов

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Гітлера, Сталіна пережила, і цього переживу…»

26 Май, 2022

Прочитать

Містерії тіней та світла

24 Май, 2022

Прочитать

Імперії занепадають, імперії відроджуються

10 Май, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Душегубонька взяв кавоварку…»

27 Апрель, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби

20 Апрель, 2022

Стиль

Прочитать

Мода не може брехати

27 Октябрь, 2021

Прочитать

Шить в Париже

19 Март, 2019

Прочитать

Дело в шляпе!

15 Март, 2019

Прочитать

Умные часы — украинский стартап Force

6 Август, 2018

Прочитать

Киевлянин, которого мы потеряли

1 Август, 2018

 

inший Kyiv

Читать Смотреть Слушать
  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

inший Kyiv

  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

In Арт, Тиждень

АртТиждень

1.6K Просмотров 28 Февраль, 2019

АртТиждень Pin It

Картини зі Львова та картини з Канева, фотографії з Харкова, фарфор з Києва та дивовижні історії з Криму – Марина Полякова рекомендує найважливіші виставки столиці.

 

                         

Карась Галерея (Андріївський узвіз, 22 а)

«Зануримося в світ живописної пристрасті, міцних фактур, виразних кольорів», – так галерист Євген Карась запрошує на виставку Василя Бажая De-Termino. Розберемо по пунктах. Пристрасті тут багато, бо ж великий корпус робіт Бажая належить до абстрактного експресіонізму. Фактури – дійсно міцні, над ними автор працює завзято, виліплюючи пастозну поверхню. Кольори… Василь Бажай може писати майже монохром, але якщо вже вирішує підпустити кольорів, вони лунають гучно. Автор продемонструє «відкладені в часі» картини середини 1990-х років, і це ще одна грань львівської школи, яку досліджує «Карась Галерея». Виставка відкрита до 19 березня.

 

                              

Національний музей Тараса Шевченка

(бул. Т. Шевченка, 12)

Канів – знакове місто для українського мистецького життя (і не тільки тому, що там могила Тараса). На дніпровських берегах ще з довоєнних років проводили пленери студенти Київського художнього інституту, відвідували канівські кручі й вже зрілі майстри. Працювали там і Борис Рапопорт, і Олександр Бабак, тільки в різні роки. Борис Рапопорт належить до воєнного покоління, він народився у 1922 році, його творчий стиль – шляхетний реалізм.  Олександр Бабак народився у 1957 році, й про його творчу манеру хочеться сказати «нестримна». Ллється фарба, рветься вітер, плинуть хмари, палає небо – багато кольору та експресії. На полотнах цих художників один Канів, але який різний!

 

Mironova Foundation (вул. Лаврська, 9)

Дошки пошани з суворими портретами, газетні репортажі з ланів та заводів, альбоми з видами соціалістичних міст, у кожному по три Леніна, – в застиглі 1970-ті роки дихалось важко. Саме тоді народилася Харківська школа фотографії, неформальне об’єднання, члени якого хотіли чогось більшого (наприклад, «де-героїзувати радянське», як згадує фотограф Борис Михайлов). Ця андеграундна школа стала феноменом культури, увібрала кілька поколінь, й не «зачинилася» навіть тоді, коли тиска цензури не стало, – протест для її членів був лише поштовхом, а не самоціллю. У 1990-ті роки Тетяна та Борис Гриньови почали збирати колекцію фотографій Харківської школи. Що з цього вийшло – можете побачити на виставці та обговорити на відкритій дискусії 2 березня о 17:00. Виставка працює до 17 березня.

Музей історії міста Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Виставка «Перлини київського фарфору» розповідає про те, чого ніколи вже не буде. Не буде Київського експериментального кераміко-художнього заводу (КЕКХЗ), не буде його талановитих майстрів, не буде моди на наївні статуетки та вази з петриківським розписом. Не побачить широкий загал вкрадені у 2000-х роках фонди заводу – десь осіли вони у приватних колекціонерів, якщо не загинули. Те, що збирає музей «Київський фарфор» (у якого ще немає приміщення), – це дзвінки уламки минулого, які зберігають  пам’ять про епоху.

Мистецький Арсенал (вул. Лаврська, 10-12)

Старий фарфор ще можна побачити в музеях, можна купити, а Крим для багатьох – втрачена любов. Для тих, хто усвідомлено не був там з 2014 року, півострів стає все більш примарним, розсипається на камінці, соснові гілки, промені сонця. Можливо, трохи втішає розуміння, що Крим не так просто вкрасти, привласнити, – він надто довго був домом для багатьох народів. Таври, кіммерійці, скіфи, греки, сармати, готи, гуни, хазари, слов’яни, печеніги, половці, генуезці, караїми, кримчаки, монголи, турки, кримські татари… –  Арсенал перегортає сторінки довгого минулого Криму, демонструє артефакти: кераміку, посуд, прикраси, одяг, тканини, монети. Розповідає історію кримських татар (а чи знаємо ми її?), автохтонного народу, який не має іншої батьківщини. Доводить, що Крим – не койко-місце для блідого «дикуна», а цивілізаційний феномен, який можна порівняти з Критом, Кіпром… Що нам зараз робити з цим знанням і з нашою любов’ю?

Текст: Марина Полякова

 

АртТижденьКарась Галерея
Share

Читайте также

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Предыдущий пост

Они настоящие?

In 111

Они настоящие?

Просмотр

Следующий пост

На границе тучи ходят хмуро

In Город

На границе тучи ходят хмуро

Просмотр

Instagram не вернул 200.

© 2022 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: