Чорно-біле місто, садівник з японським акцентом, заквітчані жінки та суворий світ перевтілень – Марина Полякова рекомендує найцікавіші виставки Києва.

Музей історії Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Велика виставка робіт Олесі Джураєвої в техніках коллаграфії, меццо-тінто та ліногравюри відбувається в рамках проекту Kyїv art school, що знайомить з історією Української академії мистецтв та київськими художниками. Авторка, яка відстороненим оком подивилася на свої роботи за кілька років, каже: «Я побачила, що це добре». І правда, це дуже добре. Це високе мистецтво графіки та відкритість до експериментів. На вишуканому монохромному тлі основного корпусу робіт смарагдами та яхонтами палає десяток кольорових, і це теж добре. В «Історіях» Олесі Джураєвої немає ієрархії об’єктів. Вулиці міста – чесні, з усіма своїми стовпами, електричними дротами, збитими в отари автівками. Промзони – не ховаються, пишаються. Келихи, чашки, черевики, музичні інструменти, велосипед, одяг на гачках – у всього свої історії, все достойне бути зображеним.

Білий Світ (вул. Пушкінська, 21 а)

Це теж висококласна графіка, до того ж у двох кроках від першої виставки – повірте, їх варто порівняти, щоб насолодитися тонкощами. Оксана Стратійчук чи не єдина в Україні працює в техніці мокуліто, принаймні, очолює передовий загін. Мокуліто – техніка, яка наприкінці минулого сторіччя була розроблена японським майстром Сейші Озаку, вона поєднує дерев’яну літографію з прийомами гравюри. Місце народження диктує – мокуліто Стратійчук, як взагалі традиційне японське мистецтво, уважне до природи: квіти, птахи, городина, риби… А ще назва виставки, «Щоденник садівника», натякає на те, що нам, європейцям, ближче, – втеча від цивілізації, сад (англійський сад, змішати, але не збовтувати!), меланхолічна природа, почуття та чутливість.

Завальний Арт Центр (вул. Старонаводницька, 31)

Знову багато квітів та іншої флори, але якщо в Оксани Стратійчук природа – річ у собі, то у Людмили Корж-Радько природа – друг людини, особливо жінки. Спочатку жінки ніби ховаються за розкішними прерафаелітськими лілеями та мальвами, зливаються з золотом, з блакиттю. Потім жінки виходять на авансцену, красиво сідають, лягають, годують немовлят, сміються, шепочуть – і у всіх життєвих ситуаціях з ними поряд квіти. Вони навіть стають текстильними прінтами й вкривають жінок з ніг до голови, роблячи їх пустотливими та ніжними. Можна вийти в сад, а можна принести сад додому й милуватися ним, насолоджуючись кожною миттю літа.

Карась Галерея (Андріївський узвіз, 22 а)

Назва виставки робіт Юрія Сівіріна «Китобої» нібито обіцяє відкрити нам світ суворих чоловіків, крижаних хвиль та диких скель, закиданих гуано. Але постмодернізм так постмодернізм! Тут немає місця морським вовкам, які знають тільки сувору реальність. Сюр та цитування, гра з символами, іронія та деконструкція: Сівірін використовує весь набір інструментів для створення свого світу. Він теж суворий, крижаний та неласкавий. Підводний човен проходить наскрізь голову чарівної дівчини, жіночка пилососить занесене снігом поле, в освітленому вікні багатоповерхівки – силует коня, ніс та плече чоловіка зшиті клаптем шкіри, в людей замість голів якісь труби, що уходять в небо… Все це захоплює, але, як казав Вовк Ларсен: «Приготуйте-но про всяк випадок гвинтівки, хлопці!» Виставка працює до 18 травня.