KYIV ART WEEK 2019: Інтровертні пейзажі, акварелі з подвійним дном, династія Миловзорових, сміх Бога війни та вкрадений Крим – Марина Полякова рекомендує найцікавіші (але здебільшого короткі, поспішайте!) виставки Києва. 

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Попередня виставка  Петра Сметани в цій галереї мала колорит стриманий, нуаровий, все поглинали чорні сутінки. Сьогодні з’явилося більше рожевого, зеленого, пурпурного, цегляного, притягує око густа блакить на одній з абстрактних робіт. Але колір не відокремлений тут від фактури, він сам є фактурою, він – такий же засіб, як і ті пагорби, тріщини, піщані нашарування, емалеві озера, що їх створює Петро в авторській техніці. Його інтровертні пейзажі хочеться провокувати – проникати в них крізь поверхню, яка чинить опір, бути на тих площах і шляхах єдиною людиною, гукати щось і чути відлуння. Виставка проходить у рамках KYIV ART WEEK 2019.

Французький інститут в Україні (вул. О. Гончара, 84)

Також до KYIV ART WEEK 2019 увійшла виставка Валерії Трубіної. Чесно кажучи, не так легко пов’язати саму Валерію Трубіну (весь її бекграунд, Паркомуну, епатажність, 1990-ті, трансавангард) з цими вишуканими символістичними акварелями. Їх авторкою скоріше бачиш панянку у довгій сукні, а не яскраву, гостру Трубіну. І все ж таки ці акварелі її. Вдивляючись в них, розумієш, що вони мають друге і третє дно. Про це свідчить і вибір сюжетів, і складний колорит зі схильністю до холодних туманних відтінків, і ті «фішки», про які й гадки не мала панянка-акварелістка 120 років тому, – наприклад, вільні патьоки фарби, які збивають пафос і маркують художню епоху.

Музей сучасного мистецтва України (вул. Кирилівська, 41)

В порівнянні з Олександром Миловзоровим Паркомуна – кумедні підлітки. Вони ще не можуть похвалитися барельєфами у київському метро, а Миловзоров може. В минулому році він – живописець, графік, монументаліст, галерист – відсвяткував 60 років творчої діяльності. Він започаткував творчу династію, яка і представлена на виставці. В експозиції роботи самого Олександра Петровича, Оксани Миловзорової (старшої доньки, керамістки, дизайнерки) та Олександри Шехірєвої (молодшої доньки, архітекторки). 250 робіт, розвішаних щільно, як килими, – великий шматок українського мистецтва за півстоліття і розповідь про те, з чого проростає легенда, бо ж Миловзоров це легенда: про художника-ремісника, в руках якого працює будь-який матеріал.

Бізнес-центр «Торонто» (вул. Велика Васильківська, 100)

Ще одну важливу виставку на KYIV ART WEEK 2019 представляє Щербенко Арт Центр. 15 років білоруський художник Олександр Некрашевич створює цикл «Бог війні» – і чого б йому завершуватись, коли навколо стільки приводів. У стилістиці циклу можна побачити стимпанк, де переплелися ретро (наприклад, готичний собор або Вавилонська вежа) з зображенням суперсучасної техніки. Але якщо стимпанк демонстрував захопленість майбутнім, то ми встигли втомитися від гонки озброєнь, ми нею залякані. А ще величні роботи Некрашевича – про карго-культ. Готичний собор, присвячений Богові, від якого чекали милості, будували не одне століття великими зусиллями, а ми будуємо чергову машину для вбивства, витрачаючи шалені гроші, і намагаємося задобрити прогрес. Але Бог війни тільки сміється над нами. Виставка працює до 26 травня.

ВДНГ (пр-т Академіка Глушкова, 1)

18 травня на ВДНГ відкрився проект «Вкрадений Крим. Історія депортації». Нас насамперед цікавить візуальна сторона проекту, а саме 10 інсталяцій, які розповідають про примусове вивезення мешканців Криму. Для України створення подібних інсталяцій – важливий досвід, бо страшних дат у нас чимало, а комеморативна культура ще недалеко відійшла від «баби з мечем». Кожна інсталяція – це гачок, за який зачеплена нитка пам’яті. Застиглий водоспад з дзеркальних уламків, спустіле ліжко, з якого на світанку похапцем зірвали теплу дитину, ассамбляж з побутових речей (що можна встигнути взяти за 15 хвилин? що треба покинути назавжди?), образ пісочного годинника, який відраховує ті самі короткі хвилини, маленькі нещасні торбинки, клапті білої тканини, що символізують душі померлих у засланні… І криваво-червона інсталяція Антона Логова «Посмішка Сталіна»: метал, сітки, гострі кути, до яких боляче доторкатися поглядом, площини, що перетинають, ріжуть долю, і усміхнений диктатор, у якого була необмежена влада, але не було розуміння цінності життя.