• Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • Экран
  • Стиль
  • 111
  • О нас

111 слов

Прочитать

Manzeye, Mareppa, Mareppo, Mussapa

4 Август, 2022

Прочитать

Культурний поліморфізм України: погляд з Італії

19 Июль, 2022

Прочитать

«Наш Мазепа свят, а ваш москаль – скурвый сын!»

4 Июль, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Назви мені місто – і я скажу тобі, де його рана»

28 Июнь, 2022

Прочитать

Маркіян та його відчуття снігу

14 Июнь, 2022

Стиль

Прочитать

Мода не може брехати

27 Октябрь, 2021

Прочитать

Шить в Париже

19 Март, 2019

Прочитать

Дело в шляпе!

15 Март, 2019

Прочитать

Умные часы — украинский стартап Force

6 Август, 2018

Прочитать

Киевлянин, которого мы потеряли

1 Август, 2018

 

inший Kyiv

Культура Великого Міста
  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

inший Kyiv

  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

In Арт, Тиждень

АртТиждень

1.4K Просмотров 27 Июнь, 2019

АртТиждень Pin It

Поп-арт у жіночому виконанні, автопортрет з ластівкою, досвід «життя разом», харківська школа фотографії та понівечені полотна – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки Києва.

Triptych: Global Arts Workshop (Андріївський узвіз, 34)

Дарина Микитюк називає поп-арт часткою себе, вона так бачить світ. В мистецтві головним Дарина вважає відчуття та емоції, а саме поп-арт загострив (хоч і примітизував) емоційну сторону мистецтва: це неон, рок-н-рол, зірки, яскрава реклама, захват від своєї молодості, своїх необмежених бажань. Цікаво, що за освітою Дарина маркетолог, – і що може бути кращого для співця поп-арту, ніж захопленість брендуванням життя? У роботах Микитюк складні динамічні композиції, лаконічні кольори, які вона буквально зіштовхує на площині. Її цікавить гендер – як сконструйований об’єкт, у якому зустрічаються соціум з психікою. Нещодавно галерея проводила виставку ще однієї вітчизняної прихильниці поп-арту, Pazza Pennello, і зараз ми маємо нагоду порівняти відтінки рефлексії молодих художниць на стиль, який вибухнув 70 років тому.

Я Галерея (вул. Хорива, 49 в)

Середньовічним арт-критикам було просто: якщо художник зобразив ластівку, птаха, який несе на крилах весну, значить, він натякає на воскресіння, повернення з мертвого на живе. Зараз над таким підходом тільки посміються, але ж ось вам – центральною роботою виставки став автопортрет Макова з ластівкою. Людина, що повернулася до глядача беззахисною потилицею, сама є глядачем – дивиться на умовне графічне місто. Зображення людини для Макова рідкість, а от урбаністичні фантазії, ландшафтні варіації, карти, плани – його стихія, розмова про те, що є, і те, що (не)буде. Так, ну а ластівка? Здається, вона все ж таки виступає символом – можливості майбутнього. Й сонце сходить над сірим містом, яке радше нагадує лінію протитанкової оборони.

The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)

Молоді художники та арт-менеджери, що вивчилися у Кyiv Аcademy of Мedia Аrts, презентують свої «дипломні роботи», і «жити разом» тут можна розширити до «існувати поруч». Галерея The Naked Room виступила не просто площадкою для експозиції, вона сама – місце її знаходження, внутрішнє облаштування (або, скажімо так, його відсутність – голі стіни), флер молодості та експерименту – стала предметом дослідження. Немало робіт присвячено будинку як конструкту, родині, місцю проживання людини. Наступне нашарування, а їх у проекті багато, це відношення між окремими особистостями, що тягнуться одна до одної та колють одна одну своїми голками.

PinchukArtCentre (вул. Велика Васильківська/Басейна, 1/3-2)

Куратори Дослідницької платформи PinchukArtCentre розбили велику тему на дві окремі виставки. «Перетинаючи межу» – розповідь про харківську школу фотографії (хтось стверджує, що це яркий феномен, а хтось заперечує, що її не було як цільного явища). Тут ми побачимо роботи Андрія Авдєєнко, Сергія Браткова, Олега Мальованого, Міши Педана та інших. Друга частина є персональною виставкою Бориса Михайлова, що вийшов з харківської школи. Почавши як документальний фотограф, він переконливо  проявив себе на полі концептуалізму та перформансу: балансуючи на межі «пристойного», і це стосується не тільки оголеної натури, а й взагалі авторського ракурсу.

P.art.com (вул. Рейтарська, 2)

Наостанок – не анонс, а пост-відгук на коротку виставку робіт Ірини Шикури. Виставка ретроспективна, до неї увійшли полотна за декілька років, які демонструють творчу еволюцію Шикури. Слово «розсікаючи» у назві виставки (попри алюзії на Трієра) треба розуміти буквально – авторка ріже полотна, залишаючи у них рвані рани. Дірки й гострий ніж метафорично розкривають процес художнього пошуку: захват від ідеї, наполеглива праця, розчарування від результату, відчай… Те саме творче невдоволення, про яке знає кожен митець: Шикура робить його конструктивним прийомом, ключем до експозиції.

АртТижденьБорис МихайловПавел Маков
Share

Читайте также

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Предыдущий пост

Левый берег: Забор.Film.UA

In Арт

Левый берег: Забор.Film.UA

Просмотр

Следующий пост

Мы тут, внутри

In Тиждень

Мы тут, внутри

Просмотр

Instagram вернул неверные данные.

© 2022 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: