• Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • Экран
  • Стиль
  • 111
  • О нас

111 слов

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Гітлера, Сталіна пережила, і цього переживу…»

26 Май, 2022

Прочитать

Містерії тіней та світла

24 Май, 2022

Прочитать

Імперії занепадають, імперії відроджуються

10 Май, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Душегубонька взяв кавоварку…»

27 Апрель, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби

20 Апрель, 2022

Стиль

Прочитать

Мода не може брехати

27 Октябрь, 2021

Прочитать

Шить в Париже

19 Март, 2019

Прочитать

Дело в шляпе!

15 Март, 2019

Прочитать

Умные часы — украинский стартап Force

6 Август, 2018

Прочитать

Киевлянин, которого мы потеряли

1 Август, 2018

 

inший Kyiv

Читать Смотреть Слушать
  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

inший Kyiv

  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

In Арт, Тиждень

АртТиждень

1K Просмотров 23 Август, 2019

АртТиждень Pin It

Люди без облич, люди з «не такими» тілами, примхи історії та блакитні понеділки (без)хребетних – Марина Полякова запрошує на найважливіші виставки Києва.

Spivakovska ART:EGO gallery (вул. Саксаганскьго, 59 б)

Для того, щоб відбулася ця виставка, кураторки (Дар’я Біленко та Юлія Міхно) відібрали 12 учасників з 400, які подали свої роботи на Open call. Автори, за посередництвом живопису та скульптури, розбираються з дихотомією «свій – чужий», намагаються відповісти на питання «хто я?», «який я?», «звідки я?», шукають своє коло й своє коріння. «Безликі з бетону» (Вікторія Гібаленко та Юрій Суханов) – людські бюсти без облич, які немовби зрізані лезом, що утворило чисту, пусту площину: стань, ким захочеш, створи себе, злякайся, закохайся. Дивні птахи (Анастасія Мережко), які концентруються з повітря та світла, й у нас на очах перетворюються чи то на царівен, чи то на квітки. Мерехтливий килим (Юлія Смаль), який прабабусі ткали б з вовни багато місяців, стає поштовхом для дизайнерської роботи, акварельної абстракції, що буде прикрашати сучасний інтер’єр. Оголені фігури (Ярослав Костко) сплетені одне з одним, перетікають одне в одного, віддаючи частки себе, не втомлюючись вірити у казку про «половинки»… Море, стара мідь, гусак – на шляху (само)ідентифікації можна зустріти що завгодно!

Галерея мистецтв «Лавра» (пров. Лаврський, 9, мала галерея)

Ще одна виставка про сприймання свого та чужого. На вулиці ми обертаємося і вдивляємося у чиїсь вади – хтось обпечений, хтось кульгавий, хтось надто товстенький, хтось взагалі у візочку. Ми знаємо, що негарно витріщатися, але не можемо відвести очей. Анжеліка Гончар працювала з історіями одинадцяти людей, які мають щось «не таке» у зовнішності. Супермета проєкту – катарсис. Зійти в аїд відчаю, відмовлятися від себе, такого негарного, ховатися у темні кутки – щоб навчитися приймати себе, любити своє тіло, форму своєї душі. Анжеліка Гончар шукає красу і знаходить її, розповідаючи, за допомогою різних медіа (скульптурні роботи з гіпсу, відео), про те, що гармонія – це праця, а краса – поняття відносне. Коли будете дивитися на вулиці вслід людині з великими вухами, пам’ятайте, що хтось (можливо, художник) у цей час дивиться на вас. Адже у вас є вади?

Художня галерея «Митець» (вул. Велика Васильківська, 12)

Виставка ця у повному сенсі меморіальна, вона для історії, про історію та її примхи – про те, що вона пам’ятає, що забуває. Ми бачимо роботи Георгія Пустовійта (скульптура, графіка, живопис), а тримаємо в пам’яті його батька, видатного графіка Пустовійта Гаврила Михайловича (1900–1947), та брата Сергія (1945–1992). Це творча династія, але якщо про батька є інформація, то про братів – обмаль. Георгій Пустовійт не мав персональних виставок за життя, тільки спільні з батьком та братом. Він не потрапив до обойми, до радянського мейнстриму, тому що якісь власні якості заважали йому мімікрувати під офіціоз, боротися за замовлення від Спілки художників (один з фундаторів якої – його репресований батько). Скульптор Борис Бистров згадував, що він «був дуже вимогливим до пластичного формулювання і артикуляції скульптури в матеріалі, відчував це у великій мірі». І тепер треба виділити його в окреме явище мистецтва, осмислити, оцінити, вбудувати – перша персональна виставка та підготований до неї каталог розповідають про творчі засади Георгія Пустовійта.

Галерея мистецтв «Лавра» (пров. Лаврський, 9)

Ми знову повертаємось до «Лаври», в основному просторі якої проходить психоделічна виставка Blue Monday. Вона страшнувата та смішна. Вона про людей, які шукають вихід з рутини, але замість вільних польотів на сьомому небі перетворюються на бухих «митьків», на смайли, на плями, поринають у свій blue Monday – у широкому сенсі похмілля після піднесення, коли бідний Ікарушка впав, «и только голые ножки торчат из холодной зеленой воды». Чорний заплутаний хол галереї – це ніби портал, через який повинен пройти глядач, що потребує відповідей на свої запитання. Три художники – Роман Михайлов, APL315 і Борис Кашапов – ставлять їх і намагаються відповідати. Насамперед, як же Ікару перестати злітати й падати, а навчитися жити між цими двома полюсами, не відкидаючи реальність, не намагаючись її зламати. Смішний бекграунд – стрит-артист APL315 за фахом біолог, дослідник безхребетних. Напевне, якщо дивитися з тієї сторони, людське життя виглядає дуже кумедним.

 

АртТиждень
Share

Читайте также

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Предыдущий пост

Конец прекрасной эпохи

In 111

Конец прекрасной эпохи

Просмотр

Следующий пост

Кладбище домашних животных

In Город

Кладбище домашних животных

Просмотр

Instagram не вернул 200.

© 2022 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: