Люди без облич, люди з «не такими» тілами, примхи історії та блакитні понеділки (без)хребетних – Марина Полякова запрошує на найважливіші виставки Києва.

Spivakovska ART:EGO gallery (вул. Саксаганскьго, 59 б)

Для того, щоб відбулася ця виставка, кураторки (Дар’я Біленко та Юлія Міхно) відібрали 12 учасників з 400, які подали свої роботи на Open call. Автори, за посередництвом живопису та скульптури, розбираються з дихотомією «свій – чужий», намагаються відповісти на питання «хто я?», «який я?», «звідки я?», шукають своє коло й своє коріння. «Безликі з бетону» (Вікторія Гібаленко та Юрій Суханов) – людські бюсти без облич, які немовби зрізані лезом, що утворило чисту, пусту площину: стань, ким захочеш, створи себе, злякайся, закохайся. Дивні птахи (Анастасія Мережко), які концентруються з повітря та світла, й у нас на очах перетворюються чи то на царівен, чи то на квітки. Мерехтливий килим (Юлія Смаль), який прабабусі ткали б з вовни багато місяців, стає поштовхом для дизайнерської роботи, акварельної абстракції, що буде прикрашати сучасний інтер’єр. Оголені фігури (Ярослав Костко) сплетені одне з одним, перетікають одне в одного, віддаючи частки себе, не втомлюючись вірити у казку про «половинки»… Море, стара мідь, гусак – на шляху (само)ідентифікації можна зустріти що завгодно!

Галерея мистецтв «Лавра» (пров. Лаврський, 9, мала галерея)

Ще одна виставка про сприймання свого та чужого. На вулиці ми обертаємося і вдивляємося у чиїсь вади – хтось обпечений, хтось кульгавий, хтось надто товстенький, хтось взагалі у візочку. Ми знаємо, що негарно витріщатися, але не можемо відвести очей. Анжеліка Гончар працювала з історіями одинадцяти людей, які мають щось «не таке» у зовнішності. Супермета проєкту – катарсис. Зійти в аїд відчаю, відмовлятися від себе, такого негарного, ховатися у темні кутки – щоб навчитися приймати себе, любити своє тіло, форму своєї душі. Анжеліка Гончар шукає красу і знаходить її, розповідаючи, за допомогою різних медіа (скульптурні роботи з гіпсу, відео), про те, що гармонія – це праця, а краса – поняття відносне. Коли будете дивитися на вулиці вслід людині з великими вухами, пам’ятайте, що хтось (можливо, художник) у цей час дивиться на вас. Адже у вас є вади?

Художня галерея «Митець» (вул. Велика Васильківська, 12)

Виставка ця у повному сенсі меморіальна, вона для історії, про історію та її примхи – про те, що вона пам’ятає, що забуває. Ми бачимо роботи Георгія Пустовійта (скульптура, графіка, живопис), а тримаємо в пам’яті його батька, видатного графіка Пустовійта Гаврила Михайловича (1900–1947), та брата Сергія (1945–1992). Це творча династія, але якщо про батька є інформація, то про братів – обмаль. Георгій Пустовійт не мав персональних виставок за життя, тільки спільні з батьком та братом. Він не потрапив до обойми, до радянського мейнстриму, тому що якісь власні якості заважали йому мімікрувати під офіціоз, боротися за замовлення від Спілки художників (один з фундаторів якої – його репресований батько). Скульптор Борис Бистров згадував, що він «був дуже вимогливим до пластичного формулювання і артикуляції скульптури в матеріалі, відчував це у великій мірі». І тепер треба виділити його в окреме явище мистецтва, осмислити, оцінити, вбудувати – перша персональна виставка та підготований до неї каталог розповідають про творчі засади Георгія Пустовійта.

Галерея мистецтв «Лавра» (пров. Лаврський, 9)

Ми знову повертаємось до «Лаври», в основному просторі якої проходить психоделічна виставка Blue Monday. Вона страшнувата та смішна. Вона про людей, які шукають вихід з рутини, але замість вільних польотів на сьомому небі перетворюються на бухих «митьків», на смайли, на плями, поринають у свій blue Monday – у широкому сенсі похмілля після піднесення, коли бідний Ікарушка впав, «и только голые ножки торчат из холодной зеленой воды». Чорний заплутаний хол галереї – це ніби портал, через який повинен пройти глядач, що потребує відповідей на свої запитання. Три художники – Роман Михайлов, APL315 і Борис Кашапов – ставлять їх і намагаються відповідати. Насамперед, як же Ікару перестати злітати й падати, а навчитися жити між цими двома полюсами, не відкидаючи реальність, не намагаючись її зламати. Смішний бекграунд – стрит-артист APL315 за фахом біолог, дослідник безхребетних. Напевне, якщо дивитися з тієї сторони, людське життя виглядає дуже кумедним.