Марина Полякова про виставку живопису Ахри Аджинджала «Зупинка»

Довга дорога, летючий прямокутник вікна, повільні думки – а потім зупинка. Зійти в невідомому місті, на полустанку, в полі, будь-де, і всюди ти гість, одинак, мовчазний спостерігач. Узнавати й не узнавати. Можливо, це стара Англія, бо тільки там бувають такі оксамитові газони. Можливо, ці заводські труби ти бачив по дорозі до школи сто років тому, і вони будуть стояти вічно. Наповзають на злякане поле чорні хмари – колись ти біг від цієї грози, і встиг знайти притулок за хвилину до. Лежить на білих будиночках важке небесне руно, і настає вечір, і мовкне вітер…

Живопис Ахри Аджинджала – це такі відносини між кольорами, коли кожен можна побачити, описати, зрозуміти – блакить, ізумруд, кармін, – а весь колорит полотна, вся гармонія його, виглядає магією. З простоти, з ясності, з окремості твориться складність. Так з простих слів прадавньої мови «мати», «брат», «вода», «вогонь», «живий», «мед», «сіль» виросли пишними деревами сотні мов.

Живопис Ахри, народжений художником світ, – це тонкий баланс між інтимним та універсальним, між «тут, зараз» і «ніде». Відсутність людей у пейзажі змушує глядача брати на себе роль суб’єкту – дихати тим повітрям, жити в чужих домах, відчувати аромат квітів, дивитися у сіре небо. Але водночас зрозуміло, що цей світ так зачаровує саме своєю умовністю, ідеальністю – на газоні ніколи не буде папірця, на зупинці натовпу, а квіти не зав’януть.

• Що: Ахра Аджинджал, «Зупинка»
• Де: Barvy, вул. Мечникова, 3
• Коли: 10:00–23:00

Фотографії: Олексій Белюсенко