Чи є життя біля «АТБ»?

Галерея «Маяк» відкрила виставку графіки Олексія Лєонова, яка з’ясовує, чи є життя біля «АТБ», і яке саме.

Олексій Лєонов народився у Києві, вивчав деревообробку та ювелірну справу, з 2000-х працює з ліноритом. У серпні 2017 року пройшла велика виставка його графіки в Educatorium’і, роботи Лєонова були на відкритті галереї «Маяк» у квітні минулого року. І от тепер тут – самостійна виставка «На районі», яка складається з двох частин: ліноритів та чорно-білих портретів. Не так легко переконати себе, що їх створив один автор.

Лінорити Лєонова начебто просто відтворюють пересічне життя спальних районів: багатоповерхівки, стежки проміж ними, генделики, собаки на прогулянці, п’янички на тернистому шляху до «АТБ», суворі бабці з торбами. Але раптом автор в цей невигадливий ландшафт вносить іронію, одночасно створює та руйнує казку. Ось виглядає з-за дерева лев, майже геральдичний красень. Ось по білому снігу меланхолійно кудись прямує слон. Стоять на сторожі генделику королівські охоронці у ведмежих шапках. Летить над голими деревами чи то дракон, чи то обскубана курка – синій птах вже не той! А ось – молодий спортивний Путін, дворовий гопник, і на його светрі від вислову Aut Caesar, aut nihil залишилось тільки nihil – зеро, страшне ніщо.

В другому залі – портрети приятелів та знайомих художника: тьотя Ніна, Петро, Тоня, Діма, Люда, Олег… Чорно-біла гризайль, що нагадує фотографії доцифрової ери. І, як ті любительські фото без ретуші, ці акварелі зовсім не компліментарні. На них люди як люди, з мішками під очима, відвислими щоками, намальованими бровами, у шапках трохи набакир. Ті люди, які набиваються зранку в маршрутки з Троєщини, Борщаги, Виноградарю. Тут немає ні любові, ні навіть іронії, принаймні, так здається.