У центрі Ботанічного саду ім. М. М. Гришка, неподалік від Видубицького монастиря, знаходиться Іонинський монастир. Він не може похвалитися древністю, але має цікаву історію. Ще задовго до виникнення монастиря тут нібито бачили вогняні стовпи, і святі люди пророкували появу обителі. Ба більше, заради зведення монастиря провидіння мало не вбило царя Олександра II, але про це далі…
1802 року у Крюкові під Кременчуком у бідній родині Мирошниченко з’явився на світ хлопчик Іван. Він проживе довгі сто років і стане святим чудотворцем Іоною Київським. На початку 1860-х років Іона, тоді насельник Видубицького монастиря, вже відомий своєю доброчесністю, оселився в келії на Звіринецькій горі й побудував маленьку Троїцьку церкву. Але плани в нього були амбітні – заснування монастиря. Бо так наказала сама Богородиця, що два рази явилася Іоні у полум’ї.
Дружина київського генерал-губернатора І. І. Васильчикова та фрейліна імператриці Катерина Олексіївна, на той час красуня трохи за сорок, велика розумниця, благодійниця, багато зробила для Києва. Микола Лєсков писав про неї: «Религиозность ее была совсем не в жанре великосветской религиозности, заключающейся преимущественно в погоне за „оправданием верою“; нет: она искала оправдания „делами“ и наделала их много». Княгиня була духовною дочкою Іони та мала в цій місцевості дачу, яку й відказала для заснування обителі. Але дозвіл міг дати лише імператор, і тут розпочалися інтриги – петербурзькі вороги фрейліни Васильчикової нашіптували царю, що вона багато на себе взяла. Олександр II, втомившись від суперечок, вийшов в сад подихати, аж тут його мало не підстрелив революціонер-терорист Дмитро Каракозов. Після чудесного порятунку імператор вже не вагався – і монастир розпочав своє життя (маючи від Васильчикової 10 тисяч рублів, доходний маєток на Сирці та землі в Гусинцях на Полтавщині). 1871 року з’явилася над келіями, сирітським притулком, лікарнею та школою Троїцька церква.
Десь там, неподалік від монастиря, стояв «легонький, весь голубой окраски домик – странноприимница», що побудував Григорій Малахієв, батько поетеси, перекладачки Варвари Малахієвої-Мирович. Він, прийомний син чайного торговця Дехтерьова, відісланий з Петербурга до Києва за непокору, дуже хотів стати тут монахом, але кінець-кінцем… оженився та привів до блакитного будиночка 16-річну жінку. А монахом став пізніше – з благословення жінки.
Під керівництвом Іони монастир розрісся, розбагатів та став широко відомим, прочани йшли густим потоком. 1897 року настоятель тяжко захворів і був готовий до смерті. Але тут йому явився сам Господь та повелів… збудувати величезну дзвіницю. Наказ так надихнув Іону, що він до самої смерті, яка сталася 1902 року, займався цією справою. Дзвіниця за проєктом київського єпархіального архітектора Володимира Ніколаєва мала бути вищою за всі в імперії, мати 110 метрів проти 96-метрової лаврської (на цю листівку її просто наклеїли для наочності). Але Перша світова війна грандіозним планам поклала край.
Влітку 1918 року монастир постраждав від вибухів двох мільйонів снарядів в артилерійських складах на Звіринці. Міністр іноземних справ Дмитро Дорошенко засвідчив, що від монастиря залишилася тільки та сама незавершена дзвіниця, інші будівлі майже зруйновані. Що там казати, адже навіть на Хрещатику та в університеті повибивало шибки.
Після приходу до влади більшовики швиденько розібрали перші поверхи дзвіниці, а монастир занепав. Його корпуси використовувалися як гуртожитки, майстерні, лабораторії, склади, була тут і дитяча колонія. 1934 року обитель перестала існувати. Вона ще відродиться в роки окупації та остаточно зачиниться 1949 року. Ця світлина кінця 1940-х начебто ілюструє відому приказку: «Ви бачите монастир? А його немає».
Натомість розростався ботанічний сад. В 1960-ті роки Троїцька церква мало на стала музеєм ботаніки, проєкт реконструкції вже був розроблений. При цьому був відкритий склеп з останками настоятеля Іони і зник його череп.
Музей ботаніки так і не побудували, і в 1970-ті роки, коли художник Василь Чегодар написав Іонинську церкву, на монастирі лежала завіса провінційної сонної тиші, він стояв пограбований та спаплюжений.
Відродження монастиря почалося 1991 року, були проведені великі роботи, реставрована Троїцька церква. Сьогодні, через 120 років, очолює монастир знов Іона (Черепанов).
Текст: Марина Полякова
