• Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • 111 слів
  • Екран
  • Сцена
  • Стиль
  • Про нас

111 слов

Прочитать

«Книжковий арсенал»: голоси жінок у сучасній українській літературі

26.05.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 12 книжкових новинок холодної весни

15.05.2025

Прочитать

Ірина Белан. «Граппіг. Kumedno»

29.03.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 9 книжок для теплої весни

26.02.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 9 книжок на Новий рік

22.12.2024

Стиль

Прочитать

«BUDZIRKA»: креативний кластер, елегантні рішення

23.05.2025

Прочитать

PAD Paris 2025: п’ятірка найкращих стендів

05.05.2025

Прочитать

Ярмарок дизайну Collectible – 2025: вічне та ефемерне

22.04.2025

Прочитать

«Бруталіст» і Бреєр

11.04.2025

Прочитать

TEFAF Maastricht 2025: абсолютно суб’єктивний рейтинг

02.04.2025

 

inший Kyiv

Культура Великого Міста
  • Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111 слів
  • Екран
  • Про нас

inший Kyiv

  • Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111 слів
  • Екран
  • Про нас

In Арт, Тиждень

АртТиждень

1K Просмотров 11.09.2020

АртТиждень Pin It

Жінки на колесі сансари, Чужий з ковбаскою, Давня Греція у ніжних нитках і чорно-біла історія Марущенка – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки Києва.

 

Інститут проблем сучасного мистецтва (вул. Євгена Коновальця,18 д)

Інститут традиційно експонує молодих художників, і ось новий великий проєкт – SANSARA: III Ukrainian Contemporary Women’s Art Fest 2020. В ньому беруть участь понад сорок жінок. Поет-романтик сказав би щось про дивний вінок чи сузір’я, а ми скажемо, що сучасне жіноче мистецтво не прагне романтизації, біжить від неї, може бути жорстким, провокативним, зубастим.

У колективних виставках є свої мінуси й плюси. До мінусів віднесемо коливання рівня робіт, а до плюсів, без сумніву, широкий діапазон технік. На виставці є все: живопис, кераміка, скульптура, скло, колажі, інсталяції, об’єкти (силуети з проволоки, що ніби накладаються на тло експозиції, – круто), і це дає змогу глядачеві побачити потенціал мистецтва – якщо хочете, жіночого мистецтва, яке роздумує над проблемами нинішнього зовсім не романтичного часу.

 

Музей історії Києва (вул. Богдана Хмельницького, 7)

Гарно бути художником. Можна не тримати в собі емоції та думки з приводу ковідного року, а викладати їх на полотні, папері, в скульптурі – одним словом, прокричатися. Музей історії Києва влітку провів відбір робіт, в яких так чи інакше відбувається осмислення того, з чим зіткнувся світ, та робляться прогнози на майбутнє. Виставка – перший етап репрезентації відібраних творів, він присвячений … людству (далі буде так само амбиційно: природа і Всесвіт). Велика експозиція демонструє широченний спектр надій, сподівань, жахів, фантазій – доброго ранку, новий світ!

 

Portal 11 (вул. Трьохсвятительська, 11)

Ще одна колективна виставка, хоч і не така велика. Вона показує грані сучасного українського поп-арту, стиля, який вибухнув сімдесят років тому, але й сьогодні не втратив привабливості – тому що нікуди не поділися засади поп-арту: нестримне споживання, масова культура, всюдисуща реклама, ЗМІ, які стають все більш безглуздими та засміченими. Поп-арт в Україні займає доволі вузьку нішу, але є художники, які працюють з ним послідовно. На виставці представлені роботи Ірини Ворони, Нікіти Зігури (чорне гіпертрофоване яблуко – з недавньої виставки в галереї), Дарини Микитюк, Сергія Якименка, Ольги Турецької (скляний «іконостасик» – наші смішні віри й надії), Alis la Luna, Маріко Гельман, Макса Афанасьєва (його «Сніданок» з Чужим, віночком, ковбасою, KFC – просто-таки реклама поп-арту) та інших. Щоправда, задля того, щоб більше людей таки побачили ці роботи, галерея має бути відчиненою в робочі години – зацікавлений візит «Іншого Києва» серед тижня не вдався через мовчання в домофоні.

 

Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)

Карантинний рік, здається, став дуже плідним для Анастасії Подерв’янської – в неї виставка за виставкою. На цей раз художниця зайнялася давньогрецькими потворами: кентаврами, горгонами, ламіями, мінотаврами… Їх породили людські фантазії у ті давні часи, коли звірі-боги поволі перетворювалися на людей-богів, вже мали людські ноги, але голову ще бичачу, чи навпаки. Колись людям від того було неймовірно моторошно, тепер можна вишити бестію ніжними нитками, оточити квіточками та метеликами. Можна посміятися, можна повісити вишивку чи таріль у квартирі… Ну якщо вас не лякають фалоси та черепи, бо, хоч як не грайся з міфом, він все одно буде про ерос і танатос.

 

The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)

Виставка чорно-білих світлин з архіву Віктора Марущенка, одного з найвідоміших вітчизняних фотографів, – це високий клас, беззаперечний стиль. Це та простота, яку не варто розбирати на складові, все одно не вийде розгадати, звідки береться магія. Експозиція організована хронологічно, від початку 80-х до «Революції на граниті». Мабуть, найпривабливішою її рисою можна назвати безінтенційність, як не дивно. Автор не нав’язує глядачу погляд на епоху, він фіксує життя, а глядач вільний інтерпретувати зображення у міру свого знання контекстів. І нічого дивного не буде в тому, що молода людина, яка не жила за СРСР, не впізнає у світлині хлопчика з пластмасовою лялькою на горі накиданих у безладі речей сцену з чорнобильської евакуації, але пригадає воєнні британські фото – точно такі самі, безхатні тепер, діти на таких самих клунках. Ще все – історія, і вона куди складніша за агітку.

 

 

Інститут проблем сучасного мистецтваАнастасія Подерв'янськаМаріко ГельманМузей історії Києва
Share

Читайте также

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Предыдущий пост

Вайсберг у Ханенків, або…

In Арт

Вайсберг у Ханенків, або Сучасна класика

Просмотр

Следующий пост

Нарешті Берджер

In 111 слів

Нарешті Берджер

Просмотр

Instagram не вернул 200.

© 2025 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: