Київський трамвай № 30, «тридцятка», був двоголовим. Принцип «тягни-штовхай», який забезпечували дві кабіни водія, виник через те, що на кінцевій зупинці перед Печерським мостом не було місця для розвороту. Вагоновод просто переходив з хвоста до голови й вирушав у зворотній бік – до Центрального залізничного вокзалу. На привокзальній площі простору для маневрування було скільки завгодно.
Трамвайний маршрут № 30 «Вокзал – Суворовське училище (Печерський міст)» з’явився навесні 1951 року, а раніше під цим номером існували інші маршрути. «Тридцятка» була одним із тих «екскурсійних» трамваїв, які так ціняться гостями міста, та й мешканцями теж. Вона відчиняла двері як раз навпроти виходу з вокзалу й приймала тих, хто хотів з метушливого перону потрапити прямо до центра Києва.
Судячи з мапи 1979 року, цей трамвай петляв по центру, мов полохливий зайчик – з привокзальної площі виїжджав на вулицю Саксаганського, перетинав Володимирську та йшов до Бессарабки. Потім трошки рухався бульваром Лесі Українки, робив великий крюк через Кловський узвіз (там тепер не проїхати, все забудовано), м. «Арсенальну» та вулицю Суворова і знову повертався на бульвар, по якому прямував до Печерського моста.
Кияни так пригадують трамвай № 30:
«Классный был трамвай, дребезжал и повизгивал на поворотах, маршрут длинный. В детстве поездка от ул. Командарма Каменева (тепер Петра Болбочана. – Ін Київ) до вокзала казалась мне длиннющей и увлекательной экскурсией».
«Там за пам’ятником Лесі була опорна стіна печерської фортеці – з баштами і бійницями з видом на Дніпро… краси неймовірної – від бульвару її відокремлювала шеренга велетів-тополь і тільки трамвай нагадував, що це не середньовічне місто… Стіну знесли як будували царське село й обком… Нікому вже не попасти в середньовічний Київ… а колись маршрут починався не на бульварі, а на крузі – там зараз одноповерховий будинок, – був поворот для них (і салют з того місця теж давали) – вгорі над Печерським мостом…»
«Я в детстве ездила на ней все 70-е от Печерского моста во Дворец пионеров. Помню эти старые вагоны с многослойной облупившейся краской, диваны сидений, оббитые коричневым дермантином с многочисленными заплатками. Мое любимое сиденье было на противоположной стороне от открывающейся двери, тоже рядом с дверью, двухместный диванчик, мы там с моими подружками-близнецами отлично помещались по дороге на занятия в студии живописи».
В неділю 26 травня 1985 року маршрут перестав існувати. За тиждень до того дня Михайло Горбачов відвідав Ленінград і говорив про необхідність тотальної перебудови. Починалася нова епоха, в якій не знайшлося місця одному з найгарніших київських трамвайних маршрутів.
Текст: Марина Полякова
Зображення з відкритих джерел