Прем’єра стрічки Романа Балаяна «Ми є Ми поруч» відбулася в кінотеатрі «Жовтень». Її треба дивитися з певним настроєм, налаштувавшись на неспішність, ліричність, психологічність та вишукану візуальність. Бо історія, яку розповів Балаян (після 12-річної перерви у роботі), – це притча про смерть і кохання. Тут багато мовчать і мало говорять, превалює тонка операторська робота і музика. Монохромне зображення створює ефект якогось потойбіччя – справді, герої, які пережили життєві випробування, немов потрапляють у місце, де час уповільнюється, а сонце оповите серпанком. Місце, де можливі дива.

Сам режисер і актори, виконавці головних ролей Ахтем Сеітаблаєв та Катерина Молчанова розповіли про те, як створювався фільм.

• Задум сценарію з’явилася у Романа Балаяна в 1990-ті роки в Парижі на пішохідному мості через Сену. Роздумуючи про своє (а саме про радянсько-французький фільм, який так і не був знятий), Балаян почув з ріки жіночий голос, що благав про допомогу. Так прийшла історія про ангела-хранителя, який навідується до людини несподівано.
• Балаян попросив російську режисерку і акторку Ренату Літвінову подати по цьому сценарію заявку на фільм від свого імені. Заявку відхилили, як зізнався потім один із членів комісії, бо Ренаті не хотіли давати знімати, а про участь Балаяна не знали, – от таке непорозуміння.
• Балаян не робив проб, він вибрав акторів за своїм алгоритмом. На головну чоловічу роль, лікаря-хірурга, на столі у якого помер хлопчик, хресник, дитина близьких друзів, спочатку планувався Олександр Кобзарь. Тільки після того, як співпраця не склалася, режисеру зателефонував Ахтем Сеітаблаєв. Перша зустріч в ресторані була трохи дивною – через сорок хвилин розмови Балаян сказав, що бере Ахтема, а на його прохання якось порепетирувати, відповів, що немає сенсу. Якщо в Ахтема щось не вийде, він це просто виріже.
• Катерина Молчанова, яка сподобалася Балаяну у стрічці «Моя бабуся Фані Каплан», теж була затверджена без проб. Режисеру тут потрібно було її дивне «ангельське» обличчя. Актриса, котра має веселу вдачу та жвавий темперамент, повністю перевтілилася, її героїня – тиха, розгублена, загадкова…
• Головним епізодом, ключем до всієї історії, Роман Балаян вважає сцену у квартирі лікаря перед репродукцією картини фінського художника Гуго Сімберга «Поранений ангел». Камера рухається повільно, показуючи деталі, хлопчик, який несе ангела, довго та уважно дивиться за глядача.
• «Ми є Ми поруч» – фільм, який став вкладом Балаяна у так званий «київський текст», тобто комплекс образів, сюжетів, міфів міста. Тут впізнаваний Київ з його старими будинками, перспективами вулиць, веселою юрбою. Ми впізнаємо й дім, де живе головний герой, – колишній будинок кооперативу «Радянський лікар» на розі Великої Житомирської та Стрілецької вулиць, зведений архітектором Павлом Альошиним 1930 року. Біографія героя нам невідома, але це, можливо, натяк на лікарську династію. Майже всі події фільму відбуваються на Подолі – не тільки тому, що це старий мальовничий район, але й насамперед тому, що інші спотворені недолугою сучасною «архітектурою», говорить Роман Балаян.
• Фінал стрічки відкритий, режисер задумав навіть дві кінцівки. Невідомо, що сталося з героями, поєднаються вони на землі, чи на небесах. Кожен глядач може придумати їм подальшу долю.