• Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • Экран
  • Стиль
  • 111
  • О нас

111 слов

Прочитать

«Історія знову пишеться втраченим поколінням»

11 Август, 2022

Прочитать

Manzeye, Mareppa, Mareppo, Mussapa

4 Август, 2022

Прочитать

Культурний поліморфізм України: погляд з Італії

19 Июль, 2022

Прочитать

«Наш Мазепа свят, а ваш москаль – скурвый сын!»

4 Июль, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Назви мені місто – і я скажу тобі, де його рана»

28 Июнь, 2022

Стиль

Прочитать

Мода не може брехати

27 Октябрь, 2021

Прочитать

Шить в Париже

19 Март, 2019

Прочитать

Дело в шляпе!

15 Март, 2019

Прочитать

Умные часы — украинский стартап Force

6 Август, 2018

Прочитать

Киевлянин, которого мы потеряли

1 Август, 2018

 

inший Kyiv

Культура Великого Міста
  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

inший Kyiv

  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

In 111

Поезія воєнної доби

551 Просмотров 20 Апрель, 2022

Поезія воєнної доби Pin It

Чи доречно писати вірші після Бучі, Бородянки, Ірпеня, Маріуполя, Харкова?.. Питання, чи можлива поезія, якщо людство пройшло через страшну війну, чи має поет право на віршування, поставлене давно, і відповідь на нього давно знайдена – так. Це необхідно – зафіксувати у поетичних рядках свої почуття та передати їх людям, нащадкам, зробити особисте переживання публічною рефлексією. Попереду в нас, без сумніву, велика література: повісті, романи, поеми про ці історичні часи, про горе України та про її подвиг. А зараз – читаємо разом з «Інший Києвом» вірші ще гарячі, тільки народжені.

Юлія Мусаковська

Несу своє горе у сповитку

велелюдною вулицею.

Горе надсадно кричить.

Перехожі дратуються:

«Вгамуйте своє горе,

годі йому голосити.

Вкрийте його тепліше,

нагодуйте, приспіть.

Горе як горе –

в кого його не було».

Горе тулить мені

до грудей гаряче чоло.

У горя в очах сотні і тисячі

розтерзаних нас. Тут і зараз.

Кричи, моє горе, кричи.

Борис Херсонський

Все, что стало сегодня открыткою, сувениром –

дом Симона, скорбь, которая длилась часами,

женщина, что разбила сосуд с драгоценным миром.

и помазала ноги Христу, и оттерла их волосами,

и Иуда, вор – кружка сборов с дырявым днищем,

который волю дал сребролюбию и вожделенью,

сказавший – надо бы миро продать, а деньги – нищим,

и Христос, сказавший – она готовит меня к погребенью.

Все то, что мы вспоминаем в Страстную среду,

церковный сумрак и тускло горящие свечи,

что неподвластно великодержавному бреду,

что не податливо словам лицемерной речи,

все это теперь статуэтки из пластика мейд ин чайна,

репродукции великих картин итальянского ренессанса,

и как все это случилось – великая страшная тайна,

помрачение разума, состояние транса.

И войска, что оскверняете кровью Страстную седмицу,

и наполняете землю снарядами и тротилом,

для чего вы вооружились? Для чего перешли границу?

Неужели в угоду тирану и его воротилам?

Звуки взрывов и завыванье сирены

не дают прислушаться к церковному пенью.

Христос печален. Иуда замышляет планы измены.

Женщина, грешница готовит Христа к погребенью.

Анатолій Дністровий

метаморфози війни бувають різні

одного жінка везе за кордон і ховає в дитячій колясці

інший раніше скупий віддав усі гроші на військо

біля підбитого ворожого танку у бучі

руденький кіт позує камерам світу

pink floyd грає нашу «червону калину»

а в мене пігулки нові

від тиску і холестерину

Олександр Ірванець

З півночі онде орда проривається

І для цивільних нема укриття.

Брід-перебрід через річку в Романівці,

Наша дорога від смерті в життя.

Київ стоїть! Київ міцно тримається.

І наче ниточка світла в імлі –

Людський потік через річку в Романівці:

Сунуть дорослі, старі і малі.

Їм у взуття вода наливається.

Пси і коти скавучать і нявчать.

Брід-перебрід через річку в Романівці –

Брама із пекла, де душі ячать!

Будь вони прокляті, всі бусурмани ці

З фюрером лисим мерзенним своїм!

Я, перейшовши брід у Романівці,

Все пам’ятаю, про все розповім!..

Вадим Гройсман

Жалкий воин с глухого Урала,

Что ты ищешь в далёком краю?

Просчитались твои генералы,

Только смерть ожидает в бою.

В той стране молодой и серьёзной

Так умеют палить по врагу,

Что остались от армии грозной

Обгорелые трупы в снегу.

Разворочены взрывами танки,

Покорёжен чужой самолёт,

И незваных пришельцев останки

Превратились в кровавый компот.

Там двухсотый лежит на трёхсотом,

Никому не вернуться назад.

И деревья, и камни, и всё там

Восстаёт против русских солдат.

От приказа нельзя уклониться:

Бородянка, последний бросок.

Вот такая тебе паляница –

Украинского хлеба кусок.

***

Так говорит Господь: когда придёте в Бучу

И среди мёртвых будете ходить,

Пошлю апрельский снег и дождевую тучу,

Чтоб негасимый пламень охладить.

Горит всепальный гнев, горит, не уставая,

Расходится по выжженной земле.

Спасибо, Господи, что капля дождевая,

А не слеза стекает по скуле.

Ліля Чернявська

Мама раніше казала, коли приходила з вулиці:

Оце-то світ настав.

І хитала головою.

Хіба ж раніше було таке життя?

Хіба ж повернеться те життя, що було в моєму дитинстві.

Ти навіть не можеш собі уявить, – казала мама.

И справді світ настав, думаю я щодня від 24 лютого.

В мене відчуття, що зараз не можна

заховатися ніде на земній кулі.

Ми ходимо по ній між голих дерев голі

І нас одне одному видно.

Ми ходимо і бачимо як інші падають

А інші вбивають та грабують

як нелюди.

А Ти нас бачиш, Боже, на цій весняній землі?

Побач нас, Боже, поки дерева голі й земля пуста,

бо скоро все заквітне й буде не так гарно видно нас.

Ія Ківа

носиш у роті великий тлумачний смітник

цю подряпану скриню з паперовою зброєю

якою тепер ні поцілити ні зцілити –

смерті залізна вода дзеленчить під повіками

гортаєш порожні мов білі зіниці слова

що війною смердять як застаріла хвороба

і не розумієш нащо багаття культури

світ так довго розпалював а самий не згорів

носиш на пошту любові списки живих

і не знаєш як вивчити мову злого мовчання –

час у горлі стоїть як зіпсутий годинник історії

і вкривається пилом змарнілих життів

ходиш як вуличний пес із хрестиком у зубах

муляєш миру очі присутністю зайвою –

смикаєш ніч за довгий мов подзвін язик

лижеш тіло землі знерухомленим язиком

 

Головна світлина: Natalia Maximova

Поезія воєнної доби
Share

Читайте также

Просмотр

«Історія знову пишеться втраченим поколінням»

Просмотр

Поезія воєнної доби: «Назви мені місто – і я скажу тобі, де його рана»

Просмотр

Поезія воєнної доби: «Гітлера, Сталіна пережила, і цього переживу…»

Просмотр

Поезія воєнної доби: «Душегубонька взяв кавоварку…»

Предыдущий пост

«Софія знайшла свого кота…

In Арт

«Софія знайшла свого кота живим, і була цьому рада»

Просмотр

Следующий пост

Мастерская: Александр Янович

In Арт

Мастерская: Александр Янович

Просмотр

Instagram вернул неверные данные.

© 2022 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: