Андріївська церква – один із символів Києва. Вона неймовірно красива. З будь-якого ракурсу, хоч від Андріївського узвозу, хоч від Десятинної, хоч з Подолу, виглядає стрункою та шляхетною, ошатною та урочистою. Зараз у неї є шанс стати широко відомою у світі – адже вона, пройшовши через реконструкцію та реставрацію, бореться за премію European Heritage Awards / Europa Nostra Awards.
Восени 2024-го виповниться 280 років з того дня, як митрополит Київський, Галицький та всієї Малої Росії Рафаїл Заборовський освятив місце будівництва Андріївської церкви. Після того як імператриця Єлизавета сама поклала перші цеглини фундаменту, в Митрополичих палатах Софії Київської відбувався урочистий обід. Що подавали цариці, митрополиту та високим гостям? Рецепти розкішних блюд знайшов в архівах Ігор Нетудихаткін, завідувач Музею «Андріївська церква». Тепер з ними можна ознайомитися на екскурсії в Софії – не тільки прочитати, але й скуштувати деякі блюда.
Барокова красуня, створена на замовлення імператриці Єлизавети Петрівни за проєктом Франческо Бартоломео Растреллі, має складну долю. Великі перспективи (царська домова церква!) змінилися розчаруваннями (головна замовниця померла, храм, переданий під управління міста, був не в найкращому стані), а численні реставрації не знімали головну проблему – загрозу будівлі від високих ґрунтових вод під фундаментом. У 2009–2020 роках були проведені перші в історії Андріївської церкви комплексні ремонтно-реставраційні роботи, найамбітніші, найрезультативніші: надійне укріплення пагорбу, водовідведення, захист фундаменту, відновлення автентичного декору та іконостасу. Сьогодні храм має статус музею Національного заповідника «Софія Київська», одночасно тут розташована Ставропігія Константинопольського патріархату.
Відкриття Андріївської після реконструкції було гучним. Але й дотепер у багатьох залишаються питання – чи остаточно вдалося вирішити проблему ґрунтових вод, як відреставрований храм, чи зберіг він автентичність?
Делегація Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України в супроводі культурологині, мистецтвознавиці Наталії Мусієнко (членкині Ради Europa Nostra) відвідала Андріївську церкву та зустрілася з генеральною директоркою Національного заповідника «Софія Київська» Нелею Куковальською. У розповіді пані Нелі, до речі, інженера-будівельника за першою освітою, цікаві факти з історії супроводжували звіт про реконструкцію та реставраційні роботи – унікальні, складні, бездоганно виконані.
Що було до?
Через високі ґрунтові води церква ще за часів будівництва розкололася навпіл, і навіть зараз на фасаді можна побачити невелику тріщину, вже небезпечну. 2000 року були встановлені геодезичні репери для моніторингу стану будівлі, і з’ясувалося, що вона буквально їде вниз разом із пагорбом. Тоді на реконструкцію держава виділяла 2 млн гривень, але потрібно було щонайменше 10 млн – тож роботи не розпочалися. 2008 року компанія «Основа-Солсіф» виграла тендер та розробила проєкт реконструкції, який передбачав укріплення пагорбу палями, монолітними залізобетонними конструкціями, ґрунтовими анкерами, облаштування водовідвідної системи. Після наради з Юлією Тимошенко, тодішнім прем’єр-міністром, 10 млн виділили.
Палі, колодязі, галерея…
Перший, найважчий, етап реконструкції тривав з 2009 до 2017 року (з перервою у 2012–2015 роках). Однією з головних проблем було так укріпити п’яту схилу сталевими палями, щоб не призвести до баражного ефекту – затримки, застою ґрунтових вод, і не наробити більшої біди. Врешті решт вирішили встановити великі буронабивні палі діаметром 1020 мм на відстані 80 см і на їхній основі збудували підпірну залізобетонну стіну (зараз вона задекорована бутовим каменем). Під стилобатом були встановлені менші палі – діаметром 300 мм довжиною 12-13 метрів. На рівні паперті з’явилася залізобетонна плита, яка «стягнула» будівлю. Ґрунти під стилобатом укріпили джет-колонами. Завдяки цим зусиллям відбулася повна стабілізація схилу і будівлі, що підтверджували моніторингові репери. Для води, яка накопичується на паперті під час опадів, зроблені збірні колодязі. Ну і приємний бонус – поява нового приміщення під папертю площею близько 310 метрів квадратних. Там вимальовується перспективний галерейний простір, тож чекаємо на першу виставку.
Пагорб, вкритий «килимами»
Паралельно з інженерними роботами у 2015-му розпочалося облаштування схилу. Великі суперечки викликало питання, що робити з деревами, які росли з радянських часів, тоді як історично пагорб був лисим. Після битви з екологами дерева все-таки викорчували, щоб коріння не руйнувало схили. Завезли ґрунт зі спеціальними характеристиками, насипали його, закріпивши решітками за допомогою анкерів та геотекстилем, а зверху «пришили» трав’яні килими, привезені у рулонах. Тепер Андріївська церква, немов коштовна прикраса, покоїться на опуклій зеленій «подушці», за свіжість трав’яного покрову якої відповідає автоматична система поливу.
Венеційська штукатурка і «тамбур – геть»!
У 2015–2017 роках також велася реставрація екстер’єру церкви. Попередня зовнішня реставрація відбулася 2000 року силами корпорації «Укрреставрація» під керівництвом Миколи Орленка. За вісімнадцять років неякісна гіпсова ліпнина розсипалася й потребувала заміни. Завдяки тому, що збереглися всі лекала, ліпний декор був повністю відлитий наново. Чавунні позолочені картуші вдалося відреставрувати без перезолочення, зекономивши великі кошти.
Інтер’єр, включаючи іконостас, був закопчений від свічок, усі кольори затьмарилися. Реставратори зняли дванадцять шарів тинькувань, що наросли за століття. Для з’ясування того, яким був колір стін за задумом Растреллі, довелося проводити хіміко-технологічні аналізи. Французькі спеціалісти по маленьким зразкам довели автентичність венеційської штукатурки XVIII століття, такої ж, яка використовувалася на той час у Європі. Після визначення кольору відбулося аж 36 пробних викрасок за участю консиліумів – тож сьогодні можна бути впевненими, що перші відвідувачі Андріївської церкви бачили саме цей складний зеленаво-блакитно-сірий відтінок. Приємно, що відомий виробник фарб KEIM удвічі знизив ціну на свої матеріали, щоб взяти участь в оздобленні Андріївської церкви.
Були відчищені та реставровані всі елементи внутрішнього декору, зокрема багате барокове дерев’яне різьблення та живопис. Реставратори під керівництвом видатного українського реставратора Анатолія Остапчука працювали на височенному риштуванні аж під куполом буквально лежачі, і це було дуже нелегко.
В ході реставрації було вирішено прибрати тамбур біля входу, який з’явився на початку минулого століття. Раніше він був потрібний для збереження тепла (між іншим, печі у стилобаті облаштовані тільки у XIX столітті, до того церква була холодною), але тепер, коли система обігріву замінена, зроблена тепла підлога біля входу, тамбур втратив функціональність. Після його зникнення люди, заходячи до храму, бачать над головою зображення Андрія Первозваного, як і було задумано від початку. Старі діряві двері довелося замінити, а збоку від них, зверніть увагу, висить відреставрований крюк, який тримав ще найперші двері. Нарешті, повністю замінені сигналізація та освітлення (головна люстра не мала цінності, вона була, здається, придбана у радянському універмазі).
А що у шафці?
Паралельно йшли дослідницькі роботи. Так, головною інтригою реставрації іконостасу стало встановлення початкового порядку ікон, бо з 39 ікон третина була не на своїх місцях, адже за радянських часів такі тонкощі нікого не цікавили. Стараннями Ігоря Нетудихаткіна історичний порядок відновлено. До речі, під час роботи над іконостасом знайшли послання майбутнім реставраторам з 1956 року, де були перелічені прізвища та бажалося успіхів.
Ще один важливий артефакт – кам’яний престол. Він був «одягнений» в оклад з металу та скла. Конструкція вкрилася пилом та павутинням, а вимити зсередини можливості не було, тому скло демонтували. На самому престолі під шаром побілки був знайдений надпис про освячення храму 19 серпня 1767 року, про який довгий час ніхто не здогадувався. В цьому ж надпису вказувалося, які мощі були вкладені, але, на жаль, у мощовику нічого не зберіглося. Зі східного боку від престолу знаходилася зачинена шафка. Чого тільки не намріяли собі реставратори, доки ту шафку відчиняли! А ну як в ній лежить старовинна ікона? На превеликий жаль, шафка була пустою…
Не вдалося знайти нічого цінного і за величезною картиною Платона Бориспольця «Проповідь апостола Андрія», на якій нібито зображений друг художника Тарас Шевченко. Коли важку картину зрушили, з-за неї посипалися якісь записки, старі квитки… І ніяких таємних сувоїв. Твір мистецтва знаходився у дуже поганому стані, полотно деформувалося і розповзлося від часу. Його реставрували прямо у церкві.
І скільки ж усе коштувало?
Загальний бюджет комплексної реконструкції сягав 150 млн гривень державних коштів. Завдяки відповідальному ставленню, витрачено було всього 78 млн, причому за витратами слідкували як внутрішні перевіряльники, так і зовнішні. Коли оновлену Андріївську церкву оглядали спеціалісти-музейники з європейських країн, вони казали: «Ви божевільні! У нас за такі гроші навіть роботи б не починали». Додамо, що подробиці амбітного проєкту будуть розкриті у книжці, виходу якої заважила війна.
Спадщина у небезпеці
Сьогодні всі об’єкти культурної спадщини України знаходяться під загрозою знищення, тому що ніхто не знає, куди прилетить чергова російська ракета. Андріївська церква – не тільки надзвичайно красива, знакова споруда, але й висотна домінанта на краєчку Старокиївської гори. Страшно уявляти, як ракета зносить її куполи (відновлені у 1978–1979 роках за кресленнями Растреллі, які збереглися в Галереї Альбертіна у Відні), як горять стіни, палає дерев’яний золотий декор…
Згідно з Ризькою хартією «Про автентичність та історичну реконструкцію культурної спадщини», наголошує Неля Куковальська, не передбачено відтворення знищених архітектурних пам’яток (за рідкісним винятком). Адже навіть найретельніше відбудований, це буде новий об’єкт, бо неможливо відтворити технології, матеріали, всі тонкощі минулих часів, руки, які клали цеглу, повітря, яким дихали будівельники… Тож сьогодні увага небайдужих людей прикута до української культурної спадщини, яка виявилася незахищеною від чорного зла, як і культура завжди.
Europa Nostra – йдемо за перемогою!
Як було сказано на початку, Андріївська церква – кандидат на премію European Heritage Awards / Europa Nostra Awards, яку вручає організація Europa Nostra, заснована 1963 року. Вона є впливовою загальноєвропейською федерацією асоціацій, котрі займаються захистом культурного спадку та природного середовища Європи. За 20 років існування премії лауреатами у різних номінаціях стали майже 650 відреставрованих об’єктів (храми, театри, замки, парки тощо). Результати поточного конкурсу будуть оголошені наприкінці травня.
Андріївська церква пережила унікальну комплексну реконструкцію та реставрацію, яка потребувала розв’язання багатьох різнопрофільних питань: інженерних, гідрологічних, геофізичних, художньо-реставраційних, хіміко-технологічних, біологічних. Поки що інших прикладів такого рівня робіт в Україні немає. Без сумніву, європейським колегам вітчизняних реставраторів, інженерів, музейників буде цікаво ознайомитися з деталями проєкту. Ну а після перемоги над ворогом Андріївська церква та прекрасний мирний Київ чекатимуть гостей.
Текст і світлини: Марина Полякова
