У Національному драматичному театрі імені Лесі Українки прем’єра – «Безіменна зірка».

Швидкі потяги проходять повз це маленьке містечко, не зупиняючись, вулиці в ямах, електрики в будиночках немає, начальник вокзалу нудьгує (хоч би раз у житті скласти протокол на «зайця»!), вчителька фізики на прізвисько Скорпіон полює за школярками, які сміють з’являтися на вокзалі та в кінотеатрі попри страшні заборони. Всі про всіх все знають, заглядають у вікна. Заробітна плата – сльози. Вода – у криниці. В серцях – нудьга. І одного вечора в це провінційне болото падає вся у білому і безсоромно відкритому прекрасна столична зірка, штучка, балувана панянка… Падає, щоб подарувати вчителю космографії одну ніч кохання, вчителю музики – англійський ріжок, а потім щезнути.

Михаїл Себастіан – псевдонім письменника Йосифа Менделя Хехтера, румунського єврея. Комедію про мешканців маленького містечка і палке закохання, яке не має шансу на продовження, він написав у чорні для країни й себе особисто роки Другої світової, коли в Румунії розквітнув нацизм, коли відвернулися колишні друзі та колеги. На прем’єрній афіші «Безіменної зірки» 1944 року було вказане чуже ім’я. Паралельно зі створенням п’єси Себастіан писав таємний щоденник, який став документом тоталітарної епохи.

Режисер «Безіменної зірки» (і виконавець ролі Гріга у чергу з Максимом Нікітіним) Євген Лунченко зробив ефектний хід, значно підсиливши тему несвободи явної та прихованої. Скорпіон, тобто мадемуазель Куку, мов у кошмарі, перетворюється на слідчого-садиста, на табірну наглядачку. Школярка, тоненьке веселе дівча (Катерина Школа), згинається від жаху, її обличчя стає кривавою маскою. Начальник вокзалу (Віталій Овчаров), бідолаха-підкаблучник, знаходить того, хто ще слабкіший, і знущається з нього. Цинічний Гріг залізними пальцями й залізною логікою трощить тоненьку розгублену Мону (Ірина Новак)… Навіть романтичний герой Марін (Олексій Поліщук) безжальний у своїй закоханості у далекі зірки й, будемо чесними, не дозволить ніякій жінці стати між ним і Всесвітом. Це парад насильства і компромісів, система взаємних залежностей, лабіринт без виходу.

Втім, не треба лякатися, що зі щемливої ніжної комедії зроблено «Архіпелаг ГУЛАГ». Це дійсно лише акценти, контрапункт, який підкреслює, але не закреслює історію про трохи кумедних провінціалів та кохання, яке пролітає горизонтом життя Маріна і Мони, немов палаюча комета. Так, через діри у завісі проривається жах 1930-х, але сяє вогнями будапештський потяг, звучить музика, начальник вокзалу відплясує зі станційним робітником (Євген Овчаров), Скорпіон кокетує, тоненька цигарка тремтить у руці Мони й дивиться зверху безіменна зірка, котру не видно у жодний телескоп. Та чи є вона там взагалі, у бездонному Космосі, який не знає про наші біди й радощі?..

За три тижні після капітуляції Третього Рейху Михаїл Себастіан був роздавлений на смерть вантажівкою, якою керував нетверезий радянський солдат.

Текст: Марина Полякова

Світлини з сайту Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки