Сергій Шишко та його Київ, земля як кров, чорнобильські сни й тиша навкруги – «Інший Київ» рекомендує відвідати найцікавіші виставки столиці.

Київська картинна галерея (вул. Терещенківська, 9)

На ретроспективній виставці «Сергій Шишко. Живописний щоденник. У тенетах часу» представлено майже 100 живописних і графічних творів. Особлива цінність творчого спадку Сергія Федоровича Шишка (1911–1997) розкривається у контексті епохи соцреалізму. Він писав свіжий, вільний живопис на межі імпресіонізму тоді, коли за це ламали кар’єри, й виділяється своєю манерою навіть на тлі інших «несоцреалістичних» майстрів, які сховалися від ідеології у пейзажах і натюрмортах. Пізні роботи художника, кінця 1980-х – 1990-х років – як пружина, що нарешті розгорнулася, як мрія, що здійснилася: шар фарби густий, об’ємний, живопис тече і плавиться, кольори неймовірні. Серед такої свободи дисонансом виглядають поодинокі роботи «зализані», «листівочні», як от «Площа Сталіна» (тепер Європейська) 1949 року. Втім, ця картина з ретельно виписаними пузатими тролейбусами належить до центральної лінії в експозиції й у творчості Сергія Шишка – київської серії, яку митець створював багато років. Вулиці, площі, парки, фонтани Термена, Володимирська гірка, фігурки людей, яких уже немає, – відчуйте затишність старого Києва, пориньте у солодку ностальгію.

The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)

До 29 червня триває виставка «Земля під нігтями нагадує мені запечену кров» шести українських художниць (кураторка Аля Сєгал). Ольга Кузюра створила роботу в діалозі зі свідченнями жінок, які пережили окупацію Чернігівщини. Kinder Album представила серію робіт, натхненних некрологами та історіями пам’яті з деокупованої Харківщини, зібраними проєктом «Меморіал». Дар’я Молокоєдова працює з образом дому дитинства, який залишається недоступним у прифронтовому Краматорську. Маргарита Половінко, волонтерка-парамедикиня, власною кров’ю змальовує пейзажі, абстрактні й більш реалістичні, з краєвидами її рідного Кривого Рогу. З ними римується панорама Чорного моря Даші Чечушкової, створена після підриву росіянами дамби Каховського водосховища. Анна Звягінцева звертається до почутої у дитинстві поради завжди мати при собі солодощі… Після Києва виставка поїде до Дніпра.

Будинок архітектора (вул. Б. Грінченка, 7)

Київська організація Національної спілки фотохудожників України проводить багатожанрову фотовиставку – I Літній фотовернісаж (на додачу до вже традиційних весняного, осіннього та зимового). Представлено 34 фотороботи 17 авторів з Києва та інших українських міст: Одеси, Сум, Запоріжжя, Славутича, Первомайська. Концепції у фотовернісажу немає, він дійсно охоплює різні жанри, стилі й теми, загалом же організатори пропонують глядачам наповнитися силами, відновити нормальний емоційний стан, радіти красі, попри все.

НАОМА (Вознесенський узв., 20)

24–28 червня в аудиторії 133 проходить презентація artist-book «Сон». «Чорнобильська зона в погляді Едуарда Манука розповідає про історію захопленого, історію зі шляху і свого роду японської філософії милування зі зруйнованого. Це свіжий “виброс” у світі молодого мистецтва про переосмислення знищеного, понівеченого, забраного природою і людиною, і пошук прекрасного в жаху і заціпенінні. Виставка розказує про шляхи й дороги “сталкерів”, життєву філософію мандрівника-одинака», – розповідають організатори. Головна роль в експозиції відведена artist-book – предмету мистецтва у формі книжки. Особливу роль зіграло співавторство Максима Третяка, світлини якого 2017 року із Чорнобильської зони відчуження стали одним із візуальних інструментів, які використовує Едуард Манук.

Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе (Андріївський узв., 21)

25 червня відкривається Виставка-конкурс етюдного живопису студентів Фахового коледжу мистецтв та дизайну КНУТД. Один із головних парадоксів нашого часу – поєднання кривавої архаїки війни та розквіт культури, народження нового: прекрасного, молодого. На студентські роки цих юнаків і дівчат припала війна світів, а вони вчаться, малюють, кохають. «Усі твори – це не лише полотно, але й реакція на світове зло, що оточує їх. Від кожного мазка віє відчуттям протесту й внутрішньої свободи, яка виходить на поверхню через акти творчості. Вони прагнуть не просто вижити, але й залишити свій слід у сучасному мистецькому світі, нагадуючи всім нам про красу, яка може врятувати світ», – розповідає куратор проєкту Дмитро Коваль.

Barvy (вул. Мечникова, 3)

Ще одне відкриття 25 червня – персональна виставка Ірини Рилач «Пробач Тато, нас бачать такими». Художниця занурена у світ містики, надихається снами та творчістю Гої, Блейка, Шиле, Фюслі, Босха, Фрейда, Руо, Нольде та Кірхнера. «Мої образи – це сни, такі ж скривлені, правдиві й неправдиві. Де два міста в одному, де мертві й живі разом, де світ і пітьма змішані й поєднані», – розповідає Ірина.