Повернення демобілізованих, шептуха на хуторі, Винниченко з бромом (і без), погляд на мистецтво України, дискусія Айнштайна і Бора, економіка пунктиром, щоденники «Далі» й цілі вівці – «Інший Київ» зібрав передзамовлення на книжки для розуму і серця.

Локальна історія. Алан Олпорт, «Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни», 405/485

Алан Олпорт – англієць, що живе і працює в США, знаний фахівець з історії Другої світової війни. Його книжка про демобілізованих вояків, написана 2009-го, отримала нагороду «Книжка року Longman-History Today». Війни закінчуються не на полі бою, а тоді, коли військові повертаються додому. У роки Другої світової війни мільйони британців були в окопах і, повернувшись додому, не завжди впізнавали країну, за яку воювали, а побачене їм не завжди подобалось. Алан Олпорт на основі щоденників, листів, преси, літератури та кіно описав процес адаптації демобілізованих до мирного життя та політику держави й зміни, які переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни. Книжка розповідає про важку дорогу від війни до миру, демонструє універсальний досвід і водночас нагадує, що демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти.

Лабораторія. Ендрю Лі, «Найкоротша історія економіки», 359/399

Книжка «Коротка історія економіки» на українському ринку вже є, а це – найкоротша, прохання не плутати. Ендрю Лі – екс-професор економіки Австралійського національного університету, доктор філософії з державної політики Гарвардського університету, помічник міністра та федеральний депутат. «Найкоротша історія економіки» –  це пізнавальна і водночас розважальна книжка, яка розкриває історію економіки від перших згадок давніх часів до кризових реалій сучасного світу. Автор досліджує, як економічні ідеї впливали на світ раніше, чому вони продовжують формувати світовий порядок тепер і чи можливо змінити їх у майбутньому.

Видавництво Білка. Тамара Горіха Зерня, «Шептуха», 330/400

«Ольга Петрівна Кривенко, по матері Первоцвіт, ліпить докупи шлюб, а він не ліпиться. … Самотність, страх перед віком, правда, яку немає сил більше приховувати… Це все не закінчиться добром. Ні, героїня не дівчинка, щоб просто так тікати з дому, все-таки вона поважна людина, перекладачка зі сталою клієнтурою і професійним реноме. Але, тим не менше, вона втекла… Втекла у бабину хату на краю світу, втекла на далекий закинутий хутір з наміром пожити тихим усамітненим життям, розібратися у собі, подумати, врешті-решт. Але тихий усамітнений куточок виявився далеко не простим. Честь і нечисть, живе і неживе, чоловіки і жінки, насилля і безсилля, любов і зрада – все змішалося на нашому прикордонні. … А потім почалася війна», – так звучить анонс. Авторка пише: «Щиро сподіваюся, що ви полюбите мою “Шептуху” так, як люблю її я. Для мене ця історія має кілька смислових шарів, кілька сенсів, і власне це те, що я б хотіла зараз сказати людям з урахуванням свого життєвого досвіду».

Наш формат. Максим «Далі» Кривцов, «На мінному полі пам’яті. Щоденники, есеї, оповідання», 470/550

Максим Кривцов – військовий, поет, фотограф і волонтер. Пішов на війну добровольцем у 2014 році. У 2022-му, після перерви, знову повернувся на фронт, був кулеметником у ССО. Загинув 7 січня 2024 року на Харківщині. До книжки увійшли щоденникові записи, есеї, оповідання й деякі вірші Максима, які зібрав та упорядкував його друг і побратим Валерій Пузік. Свої думки Максим почав записувати ще від 2015 року – у період його служби у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» та у складі Бригади швидкого реагування Національної гвардії України. Чимало записів було зроблено й після демобілізації: про фотографію, випічку, подорожі, дитячі табори, де він був виховником, та роботу з ветеранами російсько-української війни. Від 2022 року на фронті Максим фіксував тодішню буденність, фотографував побратимів, писав вірші.

Creative Women Publishing. Віолетта Кім, «Плач, сестро, смійся», 360/420

Це книжка про пошук втраченого сестринства і дослідження персональних змін. А ще це спроба молодої цивільної жінки зафіксувати зникоме, сказати «я тут була» і зробити те єдине, що вміє найкраще, – надати чуттєвому досвіду слова і ваги у новій реальності. Книга має на меті вибудувати місток між жінками там, де їхній досвід різниться, а там, де він збігається – відчути спільність і видихнути «я не сама». А ще вона цінна тим, що дає можливість кожній усвідомити важливість і силу приватних історій, а також зафіксувати власну історію як персональну відповідь історичному часу. «Я не беруся сказати, що змогла створити універсальний емоційний портрет жінки на тлі великої війни. Та мовлячи словами Оксани Забужко, я уявляю цю книгу своєрідною “контурною картою”. Я хочу лишити “позначки крейдою”, що тут є стежка – ще мало досліджена, ледь помітна, але дуже важлива. І вона чекає, коли нею простуватимуть інші», – говорить Віолетта Кім.

Віхола. Олександр Кучерук, «Винниченко з бромом і без», 420

На книжку немає передзамовлення, а якщо ви бачите в онлайн-магазині «Книгарні Є» вартість 677 гривень і шалену знижку 38 відсотків, не вірте своїм очам, це таке миле маленьке шахрайство. Скільки буде коштувати книжка після її виходу, чи можна її буде придбати дешевше по акції, невідомо, так що можна ризикнути й замовити, – адже вона про того Винниченка, який сказав знамениту, слушну і безнадійну фразу (що, можливо, підтверджується зараз). Сучасники називали Винниченка щонайменше нетактовним, а то й одіозним, та й він задніх не пас: Грушевського нарік «заздрісним, нечесним дідком», Скоропадського – «слинявим кретином»… Очільник уряду, палкий промовець, «ворог народу», який намагався радити Сталіну щодо політики та багато років працював над власною теорією вселюдського щастя, – без зайвих прикрас змальовує письменника й громадського діяча Володимира Винниченка історик Олександр Кучерук, завідувач відділу Національного музею історії України, директор Бібліотеки імені Олега Ольжича.

ArtHuss. Аліса Ложкіна, «Мистецтво України» (серія «Світ мистецтва»)», 470/590

Аліса Ложкіна – одна провідних історикинь українського мистецтва, критикиня й кураторка, колишня головна редакторка «Art Ukraine», заступниця директора й головна кураторка Мистецького Арсеналу. «Мистецтво України» – це огляд українського мистецтва, художників та мистецьких течій від зародження модернізму на початку ХХ століття, через радянський період, до пострадянських часів і повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року. Авторка аналізує, як художники формували культуру України, з огляду на історичний та політичний контексти, дає можливість зацікавленим читачам відкрити для себе недавнє минуле українського мистецтва і глибше зрозуміти його цінність.

Бородатий Тамарин. Манжит Кумар, «Квант», 419/519

Манжит Кумар – англійський фізик, філософ, письменник і журналіст індійського походження. Це книжка передусім історична, щось на кшталт колективної біографії найвидатніших фізиків першої половини XX століття. То були дивовижні часи: все почалося зі спроб створити ефективнішу лампочку, а закінчилося крахом класичної науки. Кумар описує, як, на перший погляд, незначущі аномалії призвели до появи нової фізики, як найбільші уми світу намагалися дати раду тому, що квантова теорія, здавалося, заперечує існування реальності. Двоє з тих великих умів – Айнштайн і Бор – цілковито розійшлися в інтерпретації квантової революції, їхня незгода вилилась у глибоку філософську дискусію про те, яким є наш світ на найфундаментальнішому рівні. Уникаючи рівнянь і плутаних пояснень, Кумар розкриває суть цих запеклих дебатів. Його праця заслужено вважається однією з найкращих історичних книжок про розвиток науки. У «Бородатому Тамарині», до речі, є ще кілька гарних передзамовлень, зверніть увагу.

Видавництво Старого Лева. Євгенія Кузнєцова, «Вівці цілі», 350

Ця книжка теж без знижки, але з «плюшками» – 35 бонусів і авторська листівка. Євгенія Кузнєцова – письменниця, перекладачка і науковиця, авторка книжок «Мова-меч. Як говорила радянська імперія», «Готуємо в журбі», «Спитайте Мієчку», «Драбина» (премія ВВС «Книга року» 2023). Про що її нова книжка? «Навіть коли здається, що час застигає, а земля зупиняється, приходить зима. Сіріє небо, шелестять висохлі трави, мерехтять гірлянди під гул генераторів – більше для світла, ніж для свята. Люди живуть війну, як уміють, роблять свій вибір, як можуть: відпустити чи хай там що, аби свої були цілі? Чи стане серця для любові у темну добу? У засніжених очеретах Дніпра, на спустілих вулицях, що стікаються з пагорбів до траси, у темних хатах, де поріг обсипають маком від нечисті, а душі померлих приходять за Різдвяні столи, Яна переступає через дірку в паркані і вплутується у дилеми, де немає ані правильних запитань, ані відповідей, але є Максим, непевність, любов і вівці».