Художниця Ольга Кравченко продовжує спогади про Віктора Зарецького, сповнені поваги й любові до майстра. Попередні мемуари ви можете прочитати за посиланнями: перша частина, друга частина, третя частина, четверта частина.

Аукціон Christie’s

Колись, у свій день народження 29 грудня я потрапила до Зарецьких і проговорилася, що іменинниця. Віктор Іванович вийшов і повернувся з красивою картиною – квіти на березі: нарциси й один тюльпан. Це була важка робота. Але я подякувала, дуже зраділа і повезла картину додому автобусом. Мая вмовляла Зарецького закінчити вже початі роботи, а їх було дуже багато. Він працював, не покладаючи рук. Вісім робіт із тих, що викупив мистецтвознавець, потрапили на аукціон Christie’s. Віктора Івановича запросили на відкриття. Англієць дуже вмовляв їхати. Мая його не відпустила. Я здивувалася: «Він же хоче поїхати?» – «Ні, не можна, він дуже хворий. А раптом стане погано…» Віктор Іванович змирився, і більше про це не говорили. Тоді й виїхати було великою проблемою.

Тонкий психолог

Якось Зарецький запитав, чи я хочу, щоб він навчив мене малювати? Я дуже зраділа! Перше завдання: зроби копію якоїсь відомої роботи й принеси наступного разу. Я зробила малюнок Сєрова «Єва», він мені здався легким. Потім ще якийсь. Наступного разу принесла, але Віктор Іванович нічого не запитав, а я засоромилася показати. Вже пізніше, коли я почала писати олією, а Віктор Іванович не дуже добре почувався, я принесла чотири роботи, переважно квіти. Він подивився і сказав: «Може бути». Це від нього було немало. А Мая сказала: «Дивися, Вітя, у неї чудове відчуття кольору». Це дало мені наснагу, й я шалено захопилася живописом.

Мая до мене дуже гарно ставилася. Коли пішов із життя Віктор Іванович, я з нею листувалася, вона давала мені цінні поради щодо живопису, можна сказати, вчила мене. Одного разу завела в майстерню і подарувала дві невеличкі роботи Зарецького. Я їх гарно оформила. Коли Аня Макаревич приїздила в Кончу, купила кілька робіт. А ще якось вона поїхала попрощатися і Віктор Зарецький подарував їй дві роботи: «Натюрморт із бузком» і «Бузок у саду», й Аня одну з цих робіт – «Натюрморт із бузком» – віддала мені. Вчинила дуже щедро. А ввечері Зарецький подзвонив і запитав, чи Аня поділилася зі мною. Я сказала «так», і він дуже зрадів. Тонкий психолог. Одного разу, не пам’ятаю, коли це було, Мая винесла мені величеньку роботу – «Іриси», я оторопіла. Це була та сама картина, що стояла біля каміна на вечірці з Леонідом Череватенком. Коли відомому колекціонеру Олександру Брею для виставки потрібно було вибрати картину Зарецького, він обрав її, сказавши «дуже ніжна».

Портрет Тетяни Цимбал

Після смерті Зарецького в Національному художньому музеї відкрилася розкішна виставка його картин. Було помпезне відкриття. На афіші – портрет телеведучої Тетяни Цимбал. Цікавий портрет у стильному національному одязі, але самої роботи на виставці не було. Через кілька днів дзвінок: «Це Тетяна Цимбал. Я телефоную за порадою Леоніда Череватенка. Чи не могли б ви поговорити з Маєю Зарецькою? Я хочу придбати свій портрет, будь ласка». Наступного дня телефоную Маї й передаю прохання, а вона відповідає, що портрета немає. Ми думали, що портрет не сподобався Тетяні, й вона віддала його куратору за організацію виставки. «Нехай пані Тетяна з ним зустрінеться». Я передала ці слова, але, здається, вона образилася. Яка далі була доля цього портрета, я не знаю.

«Мені чудово, я щасливий»

Віктор Іванович залишив великий слід у моєму житті. Він радів моїм відвідинам і у нього завжди був гарний настрій. Я дивилася, як він малює і намагалася увібрати його стиль, малюнок, колір. Захоплювалася і боготворила… Після смерті він мені часто снився, одного разу, наче стоїть в макінтоші, такий світлий та одухотворений. Питаю: «Як вам?» – «Мені чудово, я щасливий». Розповіла Маї, вона зраділа. «Значить, йому там добре». Звісно, тут було б краще. Галина Сокиринська, приятелька художника, казала тільки одне: «Скільки б Вітя ще написав шедеврів, якби так рано не пішов із життя». Він був і залишається моїм кумиром, і саме завдяки йому я намагалася відвідати кращі музеї Європи, а також зробила виставки в Бухаресті та Парижі.

Олеся Авраменко написала історію життя і творчості Віктора Зарецького. Це дослідження достойне постаті великого художника. Я ж не претендувала охопити біографічні віхи його життя, а тільки те, що творилося на моїх очах і ті образи, котрі я знала. Це були цікаві люди, особливо жінки, красиві, талановиті й романтичні. Кілька разів Зарецький писав портрет Раїси Недашківської, відомої акторки. Вона захоплювалася як його особистістю, так і творчістю. Колись вона поверталася зі зйомки фільму «Буйна», де зіграла Катерину Білокур, і, знаючи, що у режисера лишилося кілька метрів невикористаної плівки, наполягла, щоб заїхали в Кончу і записали інтерв’ю із Зарецьким.

Світлана Йовенко нагадувала йому Аллу…

Дуже часто Віктор Іванович розповідав про Аллу Горську. Усе з деталями, як вона вийшла з дому того дня, коли її вбили, як грюкнули двері за нею. Як він страждав, любив, і ніколи ні в чому не відмовляв. Щоб я могла уявити, якою вона була, Віктор Іванович казав, що Світлана Йовенко нагадувала йому Аллу. Він часто її бачив, коли вона приходила до художника Багаутдінова, – їхні майстерні були поруч. Віктор Іванович знав, що Світлана – моя подруга. Вона була як феєрверк, жива та емоційна. Коли відкрилася моя перша виставка у Спілці письменників, вона дуже раділа: «Я так хвилююся, наче це моя виставка». Світлана Йовенко дуже раділа моєму портрету, вона була чудовою подругою, вичитувала передмови до моїх каталогів, захоплювалася Зарецьким. Як мені її не вистачає, як хочеться поділитися з нею не тільки печаллю, а й успіхами! Адже саме Світлані я завдячую тим, що вона ввела мене у письменницький світ, а Галя Сокиринська – в художній. І коли це все скласти докупи, то виходить двадцять років якогось неймовірного культурного життя, яке зробило мене художницею. Щодня телефонні розмови про нові вірші, події. І навіть у тому закритому радянському світі було цікаве життя, бо відбувалося пробудження нації, а шістдесятники та дисиденти робили свою справу.

Світлини: архів Ольги Кравченко; монографія Олесі Авраменко «Зарецький. Терези долі» (Київ: АДЕФ, 2018).

Для головної світлини використано роботи Віктора Зарецького й Ольги Кравченко