Всесвіт Панченко, свобода Яновича, Париж Кравченко, креативність Мицлера, коло Матухна, згустки часу Доценка, телевізор та зоопарк і (пере)відкриття «Draft Gallery» – «Інший Київ» пропонує відвідати найцікавіші виставки столиці.

Музей історії міста Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Музей історії міста Києва спільно зі своєю філією Музеєм шістдесятництва презентували масштабний мистецький проєкт «Всесвіт Любові» – символічне вшанування життя та творчості художниці, дизайнерки, шістдесятниці Любові Панченко. Це перша ретроспективна виставка талановитої української мисткині, про яку світ, на жаль, гучно заговорив лише після її трагічної смерті, – Любов Панченко загинула внаслідок російської окупації Бучі у 2022 році. «Сьогодні, коли Україна знову бореться за свою ідентичність в умовах повномасштабної війни, цінність мистецького спадку Любові Панченко набуває особливого символізму, адже культура та мистецтво – це особливо дієві форми спротиву, – говорять організатори. – Роботи художниці завжди були сповнені духом свободи та українським колоритом, її творчість стала символом моральної стійкості та важливості збереження національних традицій».

Музей української діаспори (вул. Князів Острозьких, 40-б)

На виставці «Нехай буде так» («Let it be») Олександр Янович представив експозицію з нефігуративним та (вже) фігуративним живописом, у якому розмірковує над «універсальними питаннями творчої свободи й необхідними для неї інструментами». Велика, емоційна і динамічна експозиція, що сяє кольорами, так доречними в останні морозно-зимові дні, наповнена енергією творчого пошуку. Пошуку виходу думкам, почуттям, переживанням, тим емоційним гойдалкам, які набрали величезну амплітуду. Пошуку себе – Олександр Янович відомий колекціонер, але художник молодий, як він завжди нагадує. Пошуку найвиразнішої візуальної мови, і саме тому ми звертаємо увагу на появу фігуративних елементів, зокрема, автопортретів. Олександр Янович «розвідує царину мистецького самовираження, аналізує знахідки й ділиться своїми, наприклад, про оману передчасних висновків, – пишуть організатори. – Те, що здається зараз здобутком – ризикує виявитись марністю; те, що виглядає як поразка – з часом може обернутися можливістю чи вартісним знанням. Творчий пошук свободи є найкращим прикладом цього принципу».

Très Français (вул. Костельна, 3)

Paris, je t’aime! Дуже французький ресторан відкрив дуже французьку виставку «Париж, кохаю тебе!». Ольга Кравченко представила живопис, який надихала і продовжує надихати Франція. Життя художниці тісно пов’язано з Парижем, вона була там із друзями, з близькими, має там виставки, там живе її онука, яка теж свого часу закохалася у Францію, – здається, всі стежини ведуть туди. Мисткиня, наділена теплим, наївним живописним даром і світлим поглядом на життя, обожнює малювати паризькі кафе, старі будинки, метушливі вулиці. Багато робіт написано з натури, у них наче чути звуки й запахи Парижа. Показати «французькі» роботи у київському французькому ресторані (який теж потрапив на полотно) – чудова ідея! Триватиме виставка до 12 березня.

Білий Світ (вул. Є. Коновальця, 21-а)

Ефектна виставка декоративного живопису Василя Мицлера поєднала архаїку, містичність, футуристичність та впливи попарту, його композиції виглядають статичними, але й динамічними, ледь утримують, здається, рівновагу, але утримують! Автор «зосередився на філософсько-драматичних моментах повсякденного життя та узагальнив їх до глобального підсумку, – розповідають організатори. – Так, протягом усіх відомих часів розвиток суспільств супроводжувався етичними, правовими, суспільними парадоксами. На яскравій блакитній кулі ніколи до кінця не були вирішені проблеми справедливості, рівності, гідності як невіддільних прав людини. Ніколи не закінчуються чиїсь імпульси до позбавлення свого ближнього цих благ. Але не тільки негативне вбачає художник у людській природі. Величезні можливості ховаються у креативності як рушійній силі людства на шляху до прогресивних змін».

Draft Gallery, «КульМотив» (вул. Спаська, 36/31)

Художниця Поліна Вербицька і колекціонер Тарас Поліщук відкрили нову локацію «Draft Gallery» на Подолі, у просторі «Культмотив». Доволі велике, просторе біле приміщення з високими стелями у старій будівлі обіцяє стати цікавою галереєю (враховуючи, що поряд ресторан, бар, сцена та інші атракції «КультМотиву»). Співзасновники мають намір проводити у просторі не лише виставки та вечірки, а й змістовні освітні програми. Відкрилася галерея колективною виставкою українських сучасних митців «Несказане». Вона проблематизує зображення і його інтелектуальну інтерпретацію. «Чи маємо ми право шукати у творах сенс, тоді як твори існують самі по собі, фізично присутні, а ми, намагаючись знайти тлумачення тієї чи іншої деталі, просто розбираємо цілісне явище на складові», – питають організатори. Художники та художниці, що взяли участь у першій виставці: Нікіта Цой, Поліна Кузнецова, Ольга Заремба, Оля Коваль, Олеся Саєнко, Ерік Петерссон, Ірина Власюк. Кураторка: Поліна Вербицька.

Національний заповідник «Софія Київська», зал «Хлібня» (вул. Володимирська, 24)

Відкрилася підсумкова виставка «Київські пленери 2024». Групу «Київські пленери» було створено 2022 року. Вона об’єднала любителів пленерного живопису – як професіоналів, так і аматорів. У «Хлібні» представлено творчий доробок митців цієї завзятої спільноти, пейзажі у різних матеріалах, на яких добре упізнається Київ.

Мала Галерея Мистецького арсеналу (вул. Лаврська, 10)

Триває персональна виставка Віталія Матухна «Повторювані цикли або ходіння по колу». Лисичанськ Луганської області – рідне місто Віталія, там він мешкав до 23 років. «Моя ідентичність, світогляд та спосіб мислення зліплені з глини з берегів річки Сіверський Донець та чорного вугілля з надр Лисячої балки, – говорить Віталій. – Я розумів, наскільки Лисичанськ є важливим для мене. Всю свою практику та ентузіазм я досі присвячую саме йому». Фотографія для Віталія стала способом фіксації міста та регіону. Він документував власні спостереження та шукав спосіб осмислити простір через аналогову зйомку: «Мені здавалось доречним досліджувати Лисичанськ саме через призму радянської камери та плівки, адже відлуння радянської окупації все ще бриніло в повітрі. Своєрідний фотоокультизм спонукав мене шукати привидів у давно знайомих місцях. Зараз для окупованого Лисичанська привидом є я сам».

Eye Sea Gallery (вул. О. Гончара, 40)

До 19 лютого можна відвідати проєкт «Телевізор Ангеліни. Зоопарк пана Сергія», який об’єднав текстиль і кераміку, наївне мистецтво невідомих і майже невідомих авторів. «Пан Сергій, пенсіонер і в минулому зоолог, поки не хоче розкривати свого прізвища і працює під псевдонімом Весняний. Створює химерні казкові і містичні зооморфні скульптури із недовговічних викидних матеріалів і продає їх з рук на Пейзажній алеї, – розповідають організатори. – Щодо авторки текстильних робіт, наразі ми знаємо небагато: ім’я Ангеліна, працювала в Полтавській області в 50-х роках, надихалася телевізором, створила за життя 17 вишитих робіт, 13 з яких знаходяться в нашій колекції. Продовжуємо пошуки».

НАОМА (Вознесенський узв., 20)

17 лютого о 17:30 у виставковому просторі Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, галереї «Center» (перший поверх, ауд. 133), відбудеться відкриття виставки Дмитра Доценка «Згустки часу». «Проєкт є спробою замислитися над різними часовими та просторовими ознаками, в яких ми всі перебуваємо й не помічаємо», – пояснює художник. Куратор проєкту – Юрій Сивирин. Виставка триватиме до 26 лютого.