8 лютого відзначається 100-річчя від дня народження Віктора Івановича Зарецького (1925–1990) – талановитого художника, людини непростої долі. Напередодні ювілея ми закінчуємо публікування спогадів художниці Ольги Андріївни Кравченко, яка була моделлю для майстра та його ученицею.
Теплий місяць лютий
Віктор Зарецький – дуже делікатний, чесний, талановитий митець. Живопис для нього і щастя, і порятунок від горя і страждань, які припали на його долю. Мені він казав одне: «Олю, доки я живий, не продавай мої роботи. Після моєї смерті вони будуть дуже дорогі». Мені хотілося розповісти не тільки про історію мого портрета, а й про тих чудових, талановитих жінок, яких він змалював.
Пригадую, був лютий місяць. Дуже теплий. Ми приїхали з Анею Макаревич провідати художника. Стояв туман. Втрьох пішли гуляти до річки. Було так тихо і спокійно. Бруньки набухали, дерева готувалися до весни. На осиках вже висіли пацьорки. Здавалося, що це квітень. Віктор Іванович був розчулений, дуже цінував нашу дружбу. Після прогулянки ми пішли до майстерні. Назустріч – Олексій, син художника, зі своїми знайомими. Побачив нас і каже: «О, йдуть музи Зарецького». Олексій зробив багато виставок батька, писав про нього і про маму – Аллу Горську. Зараз все продовжує внучка Олена.
«Кур’єр ЮНЕСКО»: вітер
1990 року головний редактор журналу «Кур’єр ЮНЕСКО» Володимир Василюк, знаючи, що я дружу із Зарецьким, сказав мені: «Олю, ви можете попросити художника дати нам у номер фото роботи, яка б відображала вітер?» Це було основною темою номера. Я звернулася до Зарецького. Він дав мені свою роботу (не знаю, чи вона десь друкувалася) «Вітер. Птах часу» (1967).
Моя донька Наталія Кравченко-Жижко написала короткий анонс: «Коли той вітер увірвався в душу Віктора Зарецького? Коли він був ще малий і щасливий, вітер дитинства закружляв його недитячою думкою – мрією – змалювати всю красу довкола себе? Чи це був впертий наполегливий вітер молодості – попри усі перешкоди стати художником? Скільки тих вітрів було в домі майстра: лагідних і жорстоких, холодних і теплих, тихих і сердитих… і жоден не зігнув, не зламав, не зробив перекотиполем».
«Щойно по радіо передали, що помер Віктор Зарецький»
Серпень 1990 року. Ми з чоловіком Леонідом зібралися їхати відпочивати в Івано-Франківську область. Зарецький вже почав слабшати на очах. Я попросила чоловіка відвезти мене в Кончу попрощатися із Зарецьким. Привезла йому сигнальний примірник «Кур’єра ЮНЕСКО» з роботою «Вітер. Птах часу», яка була надрукована. Віктор Іванович лежав у ліжку на веранді й виглядав дуже змученим. Він глянув на примірник безрадісно і сумно. Ми обнялися. Дуже боляче про це згадувати, я поїхала із жахливим передчуттям, що більше його не побачу. Так і сталося. Коли ми приїхали на відпочинок, чоловік сказав – щойно по радіо передали, що помер Віктор Зарецький.
Минув час… якось я приїхала провідати Маю. Це було після дощу. Під будинком зацвів, але ще повністю не розпустився бузок темно-вишневого кольору. Це було неймовірне видовище. Мая дуже щедро нарізала мені букет, а потім викопала чудові маки. Вони в мене росли десять років, нагадуючи про атмосферу, яка оточувала великого художника. Це просто фрагмент із життя – мого і Віктора Івановича. Таких фрагментів у нього безліч, а в мене один! Незабутній, неймовірний і знаковий.
«Ми ніколи не чули й не знали про це…»
Нещодавно відбулася в Українському Домі розкішна виставка «Боривітер» – про Аллу Горську. Друзі моїх внуків були вражені побаченим, вони казали: «Ми ніколи не чули й не знали про це…» А кожне моє відвідування Віктора Івановича починалося спогадами про Аллу, яку він так любив, пишався нею і втратив такою молодою.
Шана всім, хто організував виставку, а особливо онучці Олені Зарецькій. Вона зробила велику справу, увічнивши постаті діда і бабусі, організувала Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького. І продовжує робити неймовірні виставки, зустрічі та публікації.
Попередні частини спогадів:
Частина 1, Частина 2, Частина 3, Частина 4, Частина 5
У колажі для головної світлини використано автопортрет Віктора Зарецького, представлений на виставці «Віктор Зарецький. Між рядків і полотен» у Музеї книги і друкарства України (Київ, січень 2025)
