Від 22 до 26 січня у столиці Бельгії пройшов другий, поки що єдиний у світі, міжнародний ярмарок кераміки Ceramic Brussels. Зараз ми вже можемо резюмувати його результати.
У ярмарку взяли участь 65 галерей, 6 з яких прибули з Норвегії. Організатори декларували, що цього року вони сфокусувалися саме на митцях із Півночі. Журі відзначили десять лауреатів мистецької премії Ceramic Brussels, переможцем серед яких став Демʼєн Фрагнон (Damien Fragnon). Йому надали можливість експонуватися в рамках Ceramic Brussels.
Переможцем у номінації «Кращий стенд» стала французька галерея Scene Ouverte. Перемогу за найкраще соло-шоу здобула галерея з Брюсселя Sorry we’re Closed, яка показала роботи американо-японського митця Джуна Канеко (Jun Kaneko).
Своє шоу продемонструвала і почесна гостя цього року Елізабет Джегер (Elizabeth Jaeger), яка народилася 1988-го у Сан-Франциско. Джегер реально показала шоу, яке більшою частиною вже експонувалося у паризькій галереї Mennour. До речі, ця галерея також брала участь у Ceramic Brussels з окремою експозицією великоформатних «архаїчних» графіки та кераміки митця Метью Лутц-Кіноя (Matthew Lutz-Kinoy). Об’єкти Джегер розкривають бінарну природу її світобачення. Вони виконані у чорному кольорі, абсолютно графічні за палітрою та аскетичні за формою. Графічні та аскетичні, але емоційно переповнені. Джегер дуже гнучко, мʼяко та дипломатично працює із простором. Її скульптури іноді важко помітити, настільки природно вона вписує їх в інтер’єр.
Зараз я трішки відійду від Джегер. Відійду, але недалеко. Я підкреслю, що почесною гостею актуальної BRAFA, про яку я напишу невдовзі, стала також жінка – мисткиня, авторка монументальних скульптур із тканини, португалка Жоана Васконселос (Joana Vasconcelos). Під час її пресконференції на трішки наївне або провокаційне запитання, чи достатньо в сучасному мистецтві жінок, вона підтвердила, що мисткинь небагато і розказала про те, чому терези схиляються у бік чоловіків. Жінкам важко працювати з великими командами – а сама вона керує колективом із шістдесяти спеціалістів. Їй потрібно орендувати великі приміщення – для жінки навіть ця доволі побутова задача перетворюється на виклик. Від себе додам, що так, жінок-мисткинь менше, ніж чоловіків, але це не применшує вагу мистецтва, яке вони кладуть на шальку терезів зі свого боку. Ні, я не феміністка. До речі, на актуальній Ceramic Brussels галерея Michel Giraud запропонувала до уваги керамічні скульптури Жоани Васконселос, доповнені виробами з макраме.
Повертаємося до ярмарку. Цей рік запам’ятається імерсивною гігантською інсталяцією «Вільне падіння» («Free Fall»), в якій творчий дует KRJST Studio відтворив майже іконічні японські гравюри з водограями, скелями та лісами. У своїх роботах Еріка Шіллебекс (Erika Schillebeeckx) та Жюстін де Моріаме (Justine de Moriamé), які входять до студії, використовують не тільки японські мотиви, а й японські вміння – кінцуґі (мистецтво реставрування тріснутої кераміки золотою фарбою) та боро (техніка клаптикового шиття).
Зараз ми з вами перейдемо до традиційної моєї персональної п’ятірки – рейтингу галерей,
які я обрала під час роботи Ceramic Brussels.
І якщо тема Японії вже прозвучала, з неї й почну. Хоча організатори Ceramic Brussels і заявили, що цього року вирушили на Північ, у мене народилося стійке враження, що в реальності напрямок руху – на Схід. YOD Gallery з Осаки показала групове шоу місцевих керамістів, причому діаметрально протилежних керамістів. Серед них – іронічний Тошия Масуда (Toshiya Masuda), який працює у «піксельній» техніці; Манамі Окаясу (Manami Okayasu) зі звичайним побутовим сеттінгом, реалізованим із надзвичайною тонкістю деталей; Куніхіро Акінага (Kunihiro Akinaga) з чорними мереживними анімалістичними скульптурами; конструктивіст Коузо Такеші (Kouzo Takeuchi); керамічна флористка Ая Мурата (Aya Murata), яка використовує японську техніку нерікомі – мистецтво мармурування глини різних кольорів – і вражає ювелірною точністю виконання.
Додам трішки про саму YOD Gallery. Її заснувала 1960 року Ясуко Котані (Yasuko Kotani) – легендарна для японського галерейного руху фігура. Саме вона познайомила місцевих з європейськими сюрреалістами та фовістами й організувала першу в Осаці виставку творів Жуана Міро (Joan Miro).
Наступна галерея – La peau de l’ours («Ведмежа шкура», здається, так перекладається назва), представляє Брюссель, мій найулюбленіший район Іксель. У ньому народилися акторка Одрі Хепберн, письменник Хуліо Кортасар та політикиня Урсула фон дер Ляєн. У ньому розташоване мальовниче абатство Камбр, у стінах якого зараз працюють Вища школа мистецтва та Вища школа архітектури. У ньому відбулися найдраматичніші події мого роману «Граппіг. Kumedno», який вже дуже скоро вийде з друку. Галерею заснував усього вісім років тому Томас Гає (Thomas Ghaye).
На Ceramic Brussels Гає представив соло-експозицію «Прозорий втікач» («Fugitives Transparentes») із дванадцяти нових скульптур Ремі Поммерета (Rémy Pommeret), який відомий анімалістичними гіперреалістичними об’єктами, розміщеними у нереалістичному, майже фантазійному контексті. Нереалістичному саме для тварин – і тут не може не спасти на думку книга Кеннета Грема «Вітер у вербах». Я відчула явний зв’язок Поммерета з його літературним близнюком та прагнення сучасних візуальних митців створювати сторітеллінги.
Наступний учасник рейтингу – навіть не галерея, а скажемо так, творче об’єднання з Бельгії BeCraft. У 1980 році керамісти об’єдналися навколо Анни Леклерк (Anne Leclercq), вчительки кераміки. Зараз вони просувають франкомовних митців країни, серед яких представлені цьогоріч Філіпп Бродзкі (Philippe Brodzki) та Абель Жалле (Abel Jallais).
Філіпп показав фігуративні скульптури, в яких можливо вбачати своєрідний реверанс у бік еллінських міфів. Абель представив візуальні роздуми на тему, що трапиться, коли об’єкт знову стане формою… дуже архаїчний підхід до формотворення, до речі.
Галереї з Осло QB Gallery 2025-го виповниться десять років. Для Ceramic Brussels вона підготувала соло-виставку Неллі Йонссон (Nellie Jonsson), яка створює керамічні натюрморти. Начебто нічого надзвичайного – ординарні побутові замальовки, такі собі малі голландці від кераміки. Але! Є в її роботах і приховані історії, сторітеллінг, що постає з недбало полишеного недопалка або із затискача для волосся, який забули на тарілці. Сторітеллінг, поєднаний з наївним милуванням «битовухою».
На п’яте місце я помістила паризьку Galerie Yves Gastou. Вона була заснована у 1986 році й знаходиться у будівлі з фасадом, який розробив Етторе Соттсасс (Ettore Sottsass), легендарний дизайнер, засновник дизайн-групи Memphis. Спеціалізувалася група на авангардному модерністському дизайні ХХ століття. Зараз галерея представляє модерніших дизайнерів та митців. На Ceramic Brussels вона привезла виставку «L’Espece Rouge» («Червоний різновид») – архаїчних тварин Аньез Дебізе (Agnès Debizet), сценографію для яких створив Джой Херро (Joy Herro).
Текст і світлини: Ірина Белан
