Ніколи не думала, що напишу есе, присвячене літакам. Я і техніка – це паралельні світи. Зараз вони перетинатимуться. Місцем їх перехрещення виявиться мистецтво.
14 березня 1927 року була заснована «Pan American World Airways», яку далі я буду іменувати просто «Пан Америкен» – або ще простіше «Пан Ам», – так компанію із захватом у голосі називали її пасажири. «Батьками» «Пан Америкен» стали пілоти Генрі Арнольд, Карл Спаатс та Хуан Тріпп, у минулому також пілот, але що найважливіше – бізнесмен, який заснував не просто авіакомпанію, що займалася перевезенням пасажирів та пошти між Флоридою та Гаваною, а в принципі таке явище, як комерційні авіаперевезення. Саме завдяки йому ми зараз швидко пересуваємося з однієї країни в іншу, надсилаємо та отримуємо посилки. Звичайно, якби не було Тріппа, все одно авіаперевезення набули б із часом комерційного рівня, але саме він почав будувати індустрію з початком заснування «Пан Америкен».
І це не просто моя безпідставна думка. Через шість років, після того, як компанія почала працювати, часопис «Times», помістив на обкладинку портрет Тріппа як людини року. У ті часи на ній не з’являвся аби хто. «Пан Америкен» закрилися у 1991 році, але її вплив на індустрію і не тільки ми відчуваємо й зараз. Наприклад, блакитна форма пілотів – це «Пан Америкен», яка напочатку використовувала гідролітаки й тому пілотів одягали у форму морських офіцерів. Компанія перша використала реактивні літаки, здійснила трансконтинентальний та кругосвітній перельоти. «Пан Америкен» співпрацювала з IBM, щоб розробити систему бронювання білетів та спостерігання за літаками. Вона першим із цивільних авіаперевізників пристосувала до своїх потреб радіонавігацію. Вона врятувала від банкрутства компанію «Boing», у колаборації з якою породила моделі 747 та 707. Вона реабілітувала авіацію в очах людей, повернувши їй романтичність легенд про Ікара, яку та втратила під час війн, знищуючи людей та руйнуючи міста.
«Пан Америкен» не могла не відобразитися у мистецтві. Саме на її борту, точніше на борту Boeing 707, до Америки прилетіли «The Beatles». У 1968 році Стенлі Кубрик випустив стрічку «Космічна одіссея 2001 року» з рекламним постером, на якому вигаданий літак «Пан Америкен» Orion III перевозить пасажирів із Землі на супутник. Тоді вважалося, що компанія існуватиме вічно. У 1982 році у фільмі Рідлі Скотта «Той, що біжить по лезу» використано футуристичну рекламу «Пан Ам». У 2002-му у фільмі «Злови мене, якщо зможеш» із Томом Хенксом і Леонардо Ді Капріо останній видає себе за пілота «Пан Ам». У фільмі «Авіатор» Мартіна Скорсезе 2004 року Алек Болдуїн зіграв роль Хуана Тріппа. У 2011-му вийшов однойменний серіал із Марго Роббі та Крістіною Річчі. Компанія з’явилася як камео у фільмах «Форд проти Феррарі» та «Одного разу в Голлівуді» 2019 року.
5 лютого 1940 року в Антверпені народився Генрі ван Хервеген (Henri Van Herwegen). Публіка знає його під псевдонімом Панамаренко (Panamarenko), який він обрав на честь американської компанії, додавши український суфікс. Генрі навчався у Королівській академії мистецтва, після закінчення якої працював у стилі поп-арт, від якого перейшов до розробки технологічних скульптур та малюнків, здебільшого пов’язаних з авіацією, – пропонуючи сучасну версію легенди про Ікара.
Він розробляв моделі уявних транспортних засобів, не обмежуючи себе літаками, повітряними кулями або гелікоптерами, проєктував оригінальні моделі батискафів, субмарин та машин.
Все це вабило художника своєю технологічною довершеністю та крихкістю. Я зазначу, що, можливо, успіх Панамаренко полягає саме у цій вабливій дуальності. А ще у питанні про те, чи можуть його скульптури насправді літати, їздити та плавати.
Відповідь на нього ми бажаємо та боїмося отримати і залишаємо Панамаренко статус найромантичнішого з конструкторів, на честь 85-річного ювілею якого Королівський музей мистецтва Антверпена 31 січня цього року відкрив виставку «Panamarenko. Infinite Imagination» («Панамаренко. Безмежна уява»). Виставка, більшість експонатів якої прибули із приватних колекцій, працюватиме до 4 травня.
На ній представлено малюнки-креслення, конструкції-скульптури, які досліджують саме дуалізм мистецтва Панамаренко. Ким він був насправді – вченим чи художником? А, можливо, він поєднував у собі обидві функції, досліджуючи глибини мистецтва науковими засобами, або відкриваючи нові можливості мистецтва за допомогою інженерії? Панамаренко пішов із життя у 2019 році й відповіді на ці запитання забрав із собою. Відповіді забрав, але питання залишилися з нами.
Текст і світлини: Ірина Белан
