Галерея сучасного мистецтва «MISTRIKA» відкрилася 14 березня на вул. Набережно-Хрещатицькій, 25 – з видом на Міст і Ріку.
На Подолі формується мистецький кластер. «MISTRIKA» долучилася до гарної компанії: старожилів «Dymchuk Gallery» і «Я Галереї», відносно нових «ЦеГлинаАрт» (яка не відкрита постійно, але завжди є центром спільноти керамістів) і SPLAV, зовсім нової локації «Draft Gallery» у «Культмотиві» й тих виставкових просторів, що, хочеться вірити, закриті тимчасово і скоро повернуться. Коли настануть кращі часи, можна буде розслаблено мандрувати Подолом від виставки до виставки. Втім, засновники галереї «MISTRIKA» вирішили не чекати кращих часів і ризикнули, створили світлий, красивий простір у часи найтемніші.
Хто вони? Аліна Очеретяна (Качоровська) і Руслан Очеретяний – власники Kacho Group, групи компаній, що сьогодні розвивають кілька напрямів: виготовлення взуття, одягу, аксесуарів і біжутерії, виробів зі шкіри, а також роздрібну торгівлю, оптове виробництво і ресторанний бізнес. Аліна успадкувала спроможність бачити й творити красу від дідуся, бабусі й мами, у 16 років почала працювати у сімейному ательє, яке виготовляло взуття й сумки, сама шила одяг. Її цікавість до сучасного мистецтва виросла органічно, як продовження пошуків у сфері моди та дизайну.
Максим Бернадський – режисер і сценарист, арткуратор і колекціонер. Як режисер він почав працювати на початку 1990-х, в його доробку ігрові та документальні фільми. Для нашої історії засадничим є документальний 30-хвилинний фільм «Перемога над сонцем» (так, назва відсилає до футуризму 1910-х), який знімався 1993 року, а на екрани вийшов 1994-го. Саме під час тих зйомок Максим Бернадський познайомився з новітнім українським мистецтвом, що знаходилося у процесі становлення. Фільм є на YouTube, подивіться – там молоді Гліб Вишеславський, Тіберій Сільваші, Олександр Соловйов, Олег Тістол і Микола Маценко з проєктом «Українські гроші», «Український дім», галерея «Аліпій», галерея Києво-Могилянської академії та амбітні виставки епохи зміни парадигм.
Чому сьогодні з таким зацікавленням вглядаєшся у коротенький фільм, знятий 20 років тому? Наприкінці 1993-го загинув Олег Голосій, у зворотній перспективі це виглядає немов якийсь рубіж. Нове мистецтво, що народилося як протест проти тупої радянської системи й кілька років знаходилося у стані вільного польоту та необмеженої креативності, почало інституціалізуватися та комерціалізуватися (процес і досі триває), щось знаходити, щось втрачати. Що відбувається в актуальному українському мистецтві зараз, яке місце воно посіло в Україні, у регіоні та у світові, чим цінні його здобутки та які його перспективи – це, власне, відкриті питання і завдання для опрацювання. Галерея «MISTRIKA» обіцяє не просто популяризувати, виставляти й продавати сучасне мистецтво, а й осмислювати його у контексті нашої доби.
Як уже сказано, у фільмі «Перемога над сонцем» було показано проєкт «Українські гроші» – його придумав Олег Тістол у середині 1980-х, Микола Маценко доєднався на початку 1990-х. Першим художником, якого представила галерея «MISTRIKA», став Олег Тістол.
Центральна робота мультимедійної виставки «Original О. Тістол» – велика, з монохромним зображенням трьох сірих пальм, що уходять в небо, була створена спеціально для цього дня. Неподалік маленький портрет дружини, художниці Марини Скугарєвої 1982 року, написаний у першу пору кохання.
Поряд у вітрині – графіка різних років, і знову дружина. Одначе виставка не ретроспективна і не обмежена тематично. Вона зосереджується на внутрішньому світові художника, на тому, що відбувається не на публіку, – більшість робіт не виходили за межі майстерні. Доволі часто при відвідуванні виставок Олега Тістола відчувається дистанція між картиною і глядачем. Тут ця дистанція майже зникає – Тістол original: оригінальний і самобутній, тихий та інтимний.
«Сучасний глядач мистецтвом цікавиться, але одночасно боїться його, якесь воно надто складне, дуже розумне, із цими своїми текстами та інтертекстами. Якщо ти не читав Дерріду і Делеза, навіть не наближайся. А ми так не вважаємо, – говорить Максим Бернадський. – Зараз у нашому колективі є улюблений мем, слова Олега Тістола, якими він відповідає на питання “Що таке ця ваша пальма?”: “Пальма та й пальма”.
Зрозуміло, що це не просто пальма, але це справжня, реальна пальма. У Олега жодної вигаданої пальми немає, вони для нього втілюють вічно теплий Рай. А далі вже можна працювати, пробувати різні техніки, різні композиційні рішення, сакралізувати й десакралізувати. І все огорнуто гумором і духом того, що ми для себе називаємо метамодерном і метабароко. Постмодерн деконструював, глузував, показував, що нічого святого немає, що все інтертекст. Олег все це пройшов, звісно, і розібрати вміє, але потім створює щось нове, цікаве і позитивне.
Ми хочемо, щоб глядач до нас прийшов, подивився, вразився і поставив питання: “Чому це є мистецтвом?” Тому, що тут звичайні речі перетворюються на поезію. Тому, що тут відбувається певний зсув свідомості – всі люди бачать одне й те ж саме (полотно, фарба, предмети), а художник бачить інакше. Його талант, розум, спостережливість народжують те, що стає національним надбанням, потрапляє до музейних колекцій».
Бачити інакше – це подивитися на прибиральницю, яка приходить у твій дім, й побачити в її щоденних побутових ритуалах, в її зовсім не модельній фігурі предмет мистецтва. На стінах галереї – кілька ню-портретів прибиральниці Тістола, а також «портрет» її ніг на тлі килима. До речі, про стіни, точніше, про дивну розвіску робіт – вона не лінійна, не за правилом «на рівні очей глядача». Хочеться назвати її хаотичною, але, звісно ж, цей хаос ретельно впорядковано. Максим Бернадський вживає слово «монтаж» у кінематографічному сенсі – коли спеціально навчена людина вирізає та склеює тіло фільму так, щоб залишалося повітря, паузи, лакуни, але десь наратив концентрувався у згустки. Саме так виглядає експозиція у великій залі. Є ще й маленька – зараз її повністю віддано під серію робіт Олега Тістола «Ай-Петрі», в якій кримська гора стала нашим Араратом, нашим Синаєм, тим, про що ми будемо мріяти, до чого будемо наближатися, поки не підіймемося на вершину.
Текст і світлини: Марина Полякова. Повний репортаж з відкриття галереї за посиланням
