Цього року «Оскар» за найкращу чоловічу роль отримав Едріан Броуді за стрічку «Бруталіст». З чим я абсолютно не згодна. Так, я розумію, що, м’яко кажучи, Американська кіноакадемія не дуже переймається моєю думкою. Кортить написати «на жаль». Взагалі фільм був заявлений на сім номінацій. Отримав у фіналі три – за найкращу роботу оператора, найкращу музику та найкращого чоловіка.
Що і говорити, Едріан Броуді розкішний чоловік. І не потрібно було тикати його членом в обличчя глядачеві вже на 7 хвилині 10 секунді, щоб останній це відчув. Достатньо подивитися на його ніс як на обіцянку можливих утіх.
Едріан Броуді розкішний актор. І це його другий «Оскар». Перший він здобув у 2003 році за роль у фільмі Романа Поланського «Піаніст» єврейського музиканта Владислава Шпільмана, який ховався від нацистів в окупованій Варшаві. Через одинадцять років кіноакадеміки нагороджують його другою статуеткою за роль у фільмі Бреді Корбета «Бруталіст» єврейського архітектора з Угорщини Ласло Тота, який втік від нацистів. Паралелі очевидні. Але між Поланським та Корбетом така сама різниця як між Джомолунгмою та стаканчиком із ванільним морозивом. На користь першого, звичайно, попри те, що, як пише Вікіпедія, критик The Guardian Ксен Брукс назвав Корбета «Орсоном Веллсом ХІХ століття». Реально? Гаразд.
Хронометраж «Громадянина Кейна», режисерського дебюту Веллса 1941 року 119 хвилин. Хронометраж «Піаніста» Поланського – 150 хвилин. Хронометраж «Бруталіста» – 215. Веллс створив епічну драму, вклавшись у традиційні дві години. Епічним фільм Корбета можна назвати тільки тому, що він розмазував історію понад три години, залишивши при цьому багато запитань без відповідей. Куди зник двоюрідний брат Ласло Аттіла? Гаразд, не буду дуже прискіпуватися, – забудьмо про Аттілу, каламутна людина… але що сталося з меблями, які Ласло спроєктував для нього? Що відбулося між племінницею Ласло Ержебет та Гаррі Лі Ван Бюреном? Чому Ержебет почала говорити? Куди зник сам Гаррісон Лі Ван Бюрен? Як Ласло створював грандіозні архітектурні проєкти, залишаючись при цьому героїнщиком (декілька джерел пишуть, що морфіністом)? У сценарії так багато сюжетних дірок, що з них протягом видуває хоч якусь логіку оповіді. Говорять, що сценарій «Бруталіста» Корбет писав разом зі своєю подругою. Я впевнена, що сценарії повинні писати сценаристи. Знімати фільми – режисери. Грати у них – актори. До речі, Корбет починав саме як актор, зігравши у… неважливо де саме, я не бачила жодного з його фільмів і тому не можу нічого сказати про його гру.
Ще дві ремарки, чому мені реально шкода 215 хвилин мого життя. Перша – у фільмі не сталося ніякого трансформування героя. Він як був зламаною людиною на початку, так і залишився нею у фіналі. Тільки до емоційного зламу додалася ще і фізична хвороба або просто старість – в останній частині його везе у візочку дочка Ержебет. Відсутність трансформування героя означає відсутність проблеми. Немає у фільмі проблеми, навколо якої закручується торнадо оповіді. Тобто понад три години я просто дивлюся, як героя носить з боку в бік, начебто будиночок Дороті (Еллі) з песиком Тото (Тотошкою). Навіть, не як саму Дороті, а як будиночок, до якого Ласло дозволяє заходити та хазяйнувати усім, хто має на це бажання.
Друга причина важливіша. Назва фільму «Бруталіст». Очікувано я сподівалася побачити фільм про архітектора. Не сталося. Немає в ньому архітектора і практично відсутня архітектура. Шкода, тому що прообразом Ласло Тота став Марсель Лайош Бреєр (Marcel Lajos Breuer), і саме він, тобто стілець ним спроєктований, є героями цього есе.
Бреєр народився в Угорщині в єврейській родині. Як і герой «Бруталіста», він закінчив у Німеччині легендарний «Баугаус» (Bauhaus), вищу школу будівництва та дизайну, і деякий час після закінчення працював там викладачем. Ще студентом, а Бреєр був одним із перших студентів школи, він розробляв меблі та інтер’єри. Працював у Цюриху, Базелі, Вісбадені, Берліні. У 1935 році переїхав до Лондона, а через три роки до Америки. Саме тоді почався підйом міжнародної кар’єри Бреєра, чому сприяла протекція його вчителя та одного із засновників Баугауса Вальтера Гропіуса (Walter Gropius). Серед робіт Бреєра – гуртожитки, музеї, студентські центри, офісні будівлі, наприклад, штаб-квартира ЮНЕСКО у Парижі, посольства, заводи, житлові будівлі, школи, храми. Я не знаю, який саме з них став прообразом громадського центру Бюрена у фільмі «Бруталіст».
Це може бути Церква абатства та університету Сент-Джонс зі скляними різноколірними бджолиними стільниками, монастир Благовіщення у Бісмарку зі дзвіницею, яка формою нагадує рекламний придорожній банер, або церква Франциска де Салеса у Нортон Шорс, яка подібна фортеці з нахиленими стінами, остання твердиня віри. Я цього не знаю. Я знаю, що, попри бетон, – а термін «бруталізм» утворився від французького «bеton brut», тобто «необроблений бетон», – Бреєр залишився найдекоративнішим серед бруталістів. Для нього суворість та чесність у архітектурі була не метою, а способом.
Найдекоративнішим він залишився й у проєктуванні меблів. Його стілець Cesca з’являється у 1928 році, спочатку під назвою В32, у результаті експериментів Бреєра з порожнистими сталевими трубками, з якими він працював так само, як і виробники велосипедів. Вважають, що Бреєр вперше помітив гнуті трубки на рулі велосипеда компанії Adler. Він зробив «безшовну» конструкцію, вигнувши ніжки стільця, начебто намалював його одним рухом пензля. Реверанс у бік мистецтва не випадковий – усі меблеві пасажі Бреєра виглядають скульптурно. Але він вигнув ніжки не тільки заради приголомшливого ефекту. Вигин дозволяє людині, що сидить, розташуватися комфортно – її не дряпають гострі металеві кути. Бреєр використовує порожні трубки також не тільки заради моди на індустріальність. Їх порожність полегшує конструкцію. Вага стільця трішки понад вісім кілограмів. Суворість металу автор пом’якшив завдяки сидінню з полотна, яке начебто зависає у повітрі.
На початку 1960-х років італійська фабрика Gavina придбала права на виробництво стільця, і саме тоді його перейменували на Cesca – на честь прийомної дочки Бреєра, Франчески. Через декілька років саму фабрику купив Knoll, який продовжує випускати Cesca у різних варіантах – з ручками та без них, у вигляді барного стільця, із сидінням з дерева, тканини або з віденським плетінням, яке ще називають віденською соломкою: це діагональний тип плетіння, якій дозволяє робити восьмикутні отвори.
На цьому усе. Майже усе. Cesca «зіграла» у трьох фільмах. Тобто з’явилася вона не тільки в них, але пам’ятається у стрічках Сема Мендеса «Імперія світла» (2022), Девіда Слейда «Чорне дзеркало: Бузогриз» (2018) і Педро Альмодовара «Джульєтта» (2016). Я не всі з них дивилася, але зроблю це з часом. На відміну від фільмографії Корбета, ці стрічки мене цікавлять.
Ще трішки. На 2 годині 49 хвилині фільму «Бруталіст» починається перепалка Ласло із жінкою в автівці.
«Ми їм тут не потрібні», – говорить він.
«Ми не потрібні місцевим», – говорить він, маючи на увазі американців.
«Ми – ніщо. Ми – порожнє місце», – говорить він.
2 години 58 хвилин – жінка Ласло у лікарні відповідає на слова, які він вимовив раніше у машині.
«Ти був правий. Це гниле місце. Земля. Їжа, яку ми їмо. Уся ця країна гнила».
Текст: Ірина Белан
Світлини з відкритих джерел
