З 15 по 20 березня 2025 року у Маастрихті, Нідерланди, пройшов світовий ярмарок мистецтва, антикваріату та дизайну TEFAF. Цього року під дахом експозиційного центру МЕСС він зібрав понад 260 відомих дилерів із близько 20 країн, які представили усе різноманіття мистецтва – від стародавніх артефактів до сучасних творів.
Половина ярмарку традиційно присвячена старим майстрам, антикваріату та класичним старожитностям. Інша частина включає сучасне мистецтво, фотографію, ювелірні вироби, дизайн XX століття та графіку.
Окрім виставкової частини, TEFAF Maastricht 2025 запропонував насичену програму заходів, у тому числі TEFAF Summit, – другу щорічну зустріч, присвячену новим моделям приватного фінансування у мистецтві, Art Business Conference – захід для професіоналів артринку з виступами провідних експертів, TEFAF Talks – серію лекцій та дискусій із фахівцями мистецької спільноти.
TEFAF Maastricht 2025 відзначився кількома нововведеннями порівняно з попередніми роками. По-перше, розширився список учасників – цього року до постійних галерей додалися 26 нових. Серед дебютантів, наприклад, французькі Galerie Lelong & Co., Thomas Deprez Fine Arts, Piano Nobile та нью-йоркська галерея Marianne Boesky. По-друге, вирішено було зберегти розділи Focus та Showcase, які, як мені здається, були з боку TEFAF чистим експериментом. Розділ Focus вперше з’явився у 2024 році. Він включає соло-стенди, присвячені творчості окремих художників або окремим концепціям. Focus дозволяє дослідити менш традиційні, забуті або інноваційні об’єкти мистецтва.
Також продовжує функціонувати розділ Showcase, що надає платформу для молодих галерей, які працюють на міжнародному артринку менш ніж десять років. І знову відмічу брюссельську галерею Objects With Narratives, про яку вже неодноразово згадувала і яка вперше презентувала роботи бельгійських дизайнерів цього року.
Зміна, яку прийняв ярмарок TEFAF у 2019 році, залишилася і цього року. Вона стосується учасників експертних комітетів, котрі займаються відбором експонатів. Зі списку виключили представників галерей та аукціонних домів для уникнення конфлікту інтересів. Тепер відбір здійснюється незалежними мистецтвознавцями, музейниками та реставраторами, що підвищує об’єктивність оцінки представлених творів.
Я, як зазвичай роблю, відібрала п’ять об’єктів із цьогорічних стендів галерей до свого індивідуального, абсолютно суб’єктивного рейтингу.
Моїм безумовним фаворитом стала американська галерея Friedman Benda. З її стенда я обираю не сам предмет, а цілу експозицію «Етторе Соттсасс: Скло» (Ettore Sottsass: Il Vetro). Якби могла, обмежилася б тільки нею, тому що, по-перше, – скло, по-друге, – дизайн, по-третє, – Етторе Соттсасс. Для тих, хто читає мої есе регулярно, це ім’я вже відомо. Для інших напишу, що для мене він є унікальним універсальним митцем, який з рівнозначною легкістю працював у дизайні, архітектурі, мистецтві. Дизайн – це також доволі безмірне поняття і Соттсасс реалізував себе у промисловому дизайні меблів, освітлення, ювелірних прикрас, техніки, скла і в колекційному дизайні, який у роки життя Соттсасса (1917–2007) вже існував як феномен, але сам термін був відсутній. І, якщо я вже назвала його універсальним митцем, то порівняння з Леонардо да Вінчі прозвучить абсолютно природно. Я б хотіла обмежитися галереєю Friedman Benda, але рейтинг з одним учасником – це сумнівна історія. Сумнівна та сумна.
Соттсасс почав працювати зі склом у 1974 році й не залишив своїх експериментів практично до самої смерті. Людиною, яка сприяла залученню Соттсасса до роботи зі склом, був Лучано Вістосі, італійський дизайнер та скульптор. Соттсасс плідно працював із майстрами скла з венеційського острова Мурано та французького міста Марсель.
Що такого особливого в його роботах? Те саме, що і в інших його обʼєктах – Соттсасс створював не просто дизайнерські предмети. Він створював персонажів та героїв з особливими характерами, пріоритетами, мріями та життям. Кожне його творіння – це начебто застигла на місті жива істота. І знову напрошується порівняння. Не буду собі в цьому відмовляти й поставлю його на один рівень з Богом. Основним елементом скла є пісок. Глина також може містити пісок. Тобто навіть у виборі матеріалів Соттасс і Творець схожі.
Обіцяла обрати предмети, але поки не дотримуюся своєї обіцянки. Знову стенд. На цей раз бельгійського декоратора та галериста Акселя Вервордта (Axel Vervoordt), який вже довгі роки рухається за японською естетикою вабі-сабі.
Цього року на TEFAF він поєднав начебто непоєднуване – серед об’єктів, які він показав на актуальному ярмарку, я відмітила живописну роботу 1973 року Зорана Музича (Zoran Muzic) зі Словенії, графіку 1965 року француза польського походження Романа Опалки (Roman Opalka), скульптуру «Голова божества» у стилі байон, який існував у ХІІ–ХІІІ столітті на території сучасної Камбоджі під час правління короля Джаявармана VII, роботу «Боттарі» (Bottari) художниці з Південної Кореї Кімсуджа (Kimsooja). Вона представила традиційну торбинку боттарі, яку використовують для перевезення книг, одягу, посуду під час вимушеного або добровільного переміщення. Кімсуджи створює торбинки з класичних корейських покривал, в які пакує старий одяг з секонд-хенду.
Наступний пункт рейтингу відображає мою зацікавленість керамікою. Лучо Фонтана (Lucio Fontana) відомий як один з найрадикальніших італійських художників та скульпторів. Приблизно із 40-х років ХХ століття він почав працювати з керамікою. Від 40-х по 60-ті створив дванадцять керамічних деталізованих розп’ять, покритих кольоровою глазур’ю, в яких можна побачити елементи стилю бароко. Одне з них, датоване 1955 роком, представила Galerie Karsten Greve, яка працює у Кельні, Парижі та Сен-Моріці.
Останні два пункти мого рейтингу здивували й мене саму. Останнім часом «старе» мистецтво здається мені прогресивнішим. У ньому я, окрім всього, знаходжу професіоналізм, ремісництво, та просто вміння малювати, яких мені бракує у сучасниках.
Британська галерея Dickinson представила роботу «Кораблі у морі під час шторму, намальовані на фоні фрагмента портрета молодого чоловіка». Портрет датується 1655–1660 роком, його автор нідерландець Ісаак Луттіхюс (Isaak Luttichuys). Морський пейзаж створив приблизно у 1685–1690 роках нідерландець німецького походження Людольф Бакхейсен (Ludolf Backhuysen).
Центром стенда женевської галереї Salomon Lilian, яка спеціалізується на нідерландському та фламандському мистецтві XVII століття, стала робота Міхеля Свертса (Michael Sweerts) «Автопортрет з Мадонною, яка молиться». Художник народився у Брюсселі й помер на Гоа. Обидві роботи були продані у перші ж дні TEFAF.
Текст і світлини: Ірина Белан
