У театрі «Золоті ворота» відбулася прем’єра вистави «Бука» режисерки Тані Губрій за п’єсою Лєни Лягушонкової й Катерини Пенькової.
Вистава непроста, із секретиком, із подвійним дном. Чи не дві третини дивишся і думаєш: смішно, гостро, місцями можна краще, а лайки забагато, забагато. Жвава така трагікомедія про складне київське життя дівчини за тридцять з Лозової. Трагікомедія у рожевих тонах – звучить ризиковано, правда? Але під кінець вистави, після закінчення, з неї сиплються, відпадають райдужною лускою всі рожеві бантики, матюки, дикий суржик, всі зовнішні ефекти. Вона стає сильнішою й глибшою, розкривається, настоюється – потім довго про неї думається.
2013 року британська акторка Фібі Воллер-Брідж зіграла стендап на театральному Edinburgh Fringe Festival. 2016-го з нього виріс двосезонний серіал «Погань» – про ексцентричну дівчину з Лондона, яка продирається крізь життєві обставини, відверто їх коментуючи. Драматургині пересадили образ на київський ґрунт і… вистава режисера Максима Голенка, прем’єра якої була призначена у «Дикому театрі» на березень 2022 року, не відбулася. Тепер «Бука» Тані Губрій оселилася у «Золотих воротах», де майстерно працюють із сучасною драматургією, а акторка Христя Люба блискуче зіграла неприкаяну невдаху з гострим язиком. Дух стендапу залишився, Христя взаємодіє з глядачами, її монологи звучать по-стендапівські пронизливо.
Бука – провінціалка з дипломом філософині – орендує однокімнатне незатишне житло на Березняках разом із приятелькою (Дар’я Пльондер), працює аніматоркою і має в’ялий роман із бездарним актором ТЮГу Жоріком – киянином із квартирою, ну ви розумієте.
Сценографія Богдана Поліщука зшиває в одному просторі цю злиденну квартиру з килимом на стіні й ванною без бойлера – з казковим рожевим світом принцеси. Тієї принцеси, якою бачить себе чи не кожна дівчинка, а особливо мама дівчинки. Правда, інколи замість принцеси виростає Пога…Бука. Бездітна, зі вредним характером аніматорка – у 35 років! Крах надій символізує симбіоз клозету і трону.
Перед початком вистави з маркуванням 18+ попереджують: «Використовується ненормативна лексика, сцени оголення, паління та вживання алкоголю». Оголення тут цнотливе, страшніше на словах, ніж на ділі, а алкоголь – бутафорський. Є елементи милої травестії, акторки грають хлопчиків-зайчиків, лицарів – разом із головними героїнями на сцені студентки з майстерні Ірми Вітовської Дар’я Лисенко і Дар’я Ковбасюк. Це суворий жіночий світ, де самостійно доводиться давати собі раду, одночасно бути принцесою і конякою.
Авторки та акторки створили на позір веселеньку, загорнуту в обкладинку сюрної казки, а насправді дуже жорстку виставу. Про терени й пастки міста, щоденну боротьбу за виживання, розпач, який з кожним роком стає сильнішим, – невже я так і буду до старості орендувати чужі стіни за грубі гроші? де моє життя? де мій затишок, коханий, діти, котик, оце все?
Виставу про нав’язані суспільні стереотипи – коли тобі 35, вже ж мають бути нормальна робота, діти, коханий і котик, а інакше ти нікчема. А якщо так не склалося або не хочеться? Краще і не брати слухавку, коли мама телефонує з Лозової.
Нарешті, виставу про відповідальність за свої вчинки. Те, що відбувається наприкінці «Буки», остаточно позбавляє її духу комедії. Метелики, які пурхають навколо яскравого столичного світла, інколи ламають крильця.
Текст: Марина Полякова
Світлини: Анастасія Мантач, Марина Полякова
