Протягом усіх «нідерландських років» піти послухати гру Антонія Баришевського для мене є певним ритуалом повернення/навернення до себе. А тут – веснянки. Цього разу, перефразовуючи трохи слова Лесі Українки, сиділа я і слухала весну.

Так, у перші дні травня українські веснянки зазвучали у поєднанні з електронікою, імпровізацією та глибоким символізмом. Це був десятий концертний проєкт із серії «SplenDoor to Ukraine», яку започаткували український піаніст Антоній Баришевський та культурний блогер Ігор Сухоруков у співпраці з мистецькою платформою «Splendor» – простором для камерної музики в центрі Амстердама.

Ігор Сухоруков, який від 2023 року робить в Амстердамі лекції, публічні розмови, кінопокази тощо, присвячені українській культурі, розповів про ідею саме цих концертів: «…Українська музика тут або маловідома або невідома, виконується вкрай мало… Тому й вирішили створити проєкт “SplenDoor To Ukraine: A Guide to Ukrainian Music” для того, щоб знайомити та закохати місцеву авдиторію в українських композиторів та виконавців. Ділимось тим, що любимо самі, що надихає нас, віримо, що це передається. Хочемо, щоб українська музика стала частиною репертуару тутешніх концертних залів. Такою для нас є надзадача».

Офіційно Антоній, киянин, впродовж 11 років соліст Національної філармонії України, став артистом-резидентом «Splendor» у березні 2025 року, але і до цього моменту він вже давно послідовно презентує українську музику. У попередніх програмах, зокрема, звучали твори Бориса Лятошинського, Валентина Сільвестрова, Віталія Годзяцького, Володимира Загорцева, Олексія Шмурака і… колядки. Вони, як і веснянки, – явище зовсім іншого ґатунку: архаїчний фольклор, що досі промовляє до нас сучасних.

Хто і як «озвучував» весну?

В Амстердамі та Гаазі пісні весни виконували співачка та дослідниця традиційного співу різних народів Мар’яна Головченко, скрипалька Анна Антіпова, альтистка Оксана Мукосій, кларнетист Владислав Петрик і, звісно, сам Антоній Баришевський. У концерті також були використані електронні вставки, що створювали об’єм і атмосферу – тонкі, часом майже непомітні, іноді – як ехо пам’яті. Електронні фрагменти «вписували» Анна та Антоній.

Мар’яна Головченко, яка виконувала й роль оповідачки, вплітала речитативи між піснями, як навігаційні точки для слухачів. Її голос вводив у контекст і переносив від однієї пісні до наступної, від наболілого до космічного. Якось у розмові після однієї з репетицій артистка підкреслила, що російсько-українська війна змінила її особисте сприйняття традиційної української музики: «З кожним днем стає природніше розуміти український фолк. Відчуваю його фізично – коли співаю, коли просто проговорюю кожне слово…»

Для скрипальки Анни Антіпової український фолк став відкриттям завдяки спілкуванню з Мар’яною й уже в Нідерландах. Саме тут артистка почала імпровізувати та інтегрувати елементи електронної музики у власне звучання. А ще, наприклад, у моїй пам’яті залишився скрипковий «хруст дерева» як імітація кроків тієї самої Насточки у вступі до «Вербової дощечки».

Також звучали, зокрема, веснянки «Ой, вийду я на полянку, заспіваю я веснянку», «Ой, весно-весно, весняночко», «Ой синє йозеро» (що особливо вразила драматизмом) та «⁠Кривий танець». Символічним жестом став «бонус» – пісня «Тюльпани з Амстердаму». Вона стала мовним і емоційним містком між культурами.

Весна, що об’єднує

Концертна публіка склалася переважно з нідерландців. Один зі слухачів у Гаазі поділився спостереженням: мовляв, в Нідерландах не заведено говорити між творами на концертах. Відповіла, що це – тимчасова необхідність, бо не всі ще розуміють українську. І додала: «Поки що не знають», – із посмішкою.

Марія Рожчук, учасниця вокального ансамблю «Маківка», слухала амстердамську версію веснянок й зауважила, що цей вечір подарував їй: «Витончене, ембієнтне та надзвичайно атмосферне переосмислення весняного циклу українського фолку. Шум весняного лісу, цвірінькання птахів, звуки вибухів в українських містах – у момент розквіту весни. Зізнання в коханні, любощі, сльози, драма – лише кілька елементів красивого еклектичного полотна, яке створили музиканти».

І справді – хтось із нідерландців-гостей «Splendor», записуючи відеофрагменти під час концерту, сказав: «Like listening to fairy tales». Погоджуюся, складно підібрати більш точний опис.

Весна як надія

Антоній Баришевський, якого знають як унікального виконавця класичної музики різних епох, почав інтегрувати фолк у власну музику лише після знайомства з Мар’яною Головченко. Але. Піаніст згадує, що перший «контакт» з автентикою відбувся ще у дитинстві, коли він вчився у Київському державному музичному ліцеї імені М. В. Лисенка, завдяки Аллі Загайкевич. Нагадаю, композиторка Алла Загайкевич, яка викладає там і нині, вплітає фолк у власну музику, до речі, поєднуючи й з електронікою, та в музику до кінофільмів («Поводир», «Мамай», «Жива ватра», «Довбуш»), а також двадцять років(!) співала у знаному київському ансамблі «Древо».

Після однієї з репетиції в амстердамському «Splendor» Антоній сказав так: «Веснянки існують поза часом для мене, але промовляють і до нас теперішніх теж… Саме вони ведуть. Разом із ними ми подорожуємо світом вже власних фантазій…»

Впевнена, в Нідерландах веснянки почули й як екзотику, й як музику, що здатна трансформуватись, проростати у новому середовищі. Звісно, традиційна українська музика – жива. Вона може тлумачитися/виконуватися у різний спосіб, але завжди пісня/веснянка надихає і посеред іноземного простору, і посеред лиха, що вирує… Ба більше – дарує надію. Так само як і поезія  легендарної Лесі Українки, яка 2 травня 1890 року записала на віки: «…Серед лиха співати пісні, / Без надії таки сподіватись…»

Текст: Ілона Таміліна

Світлини: Артем Сергєєв, Ігор Сухоруков

Головна світлина: Під час концерту у «Splendor»