«Жовтий колір інсталяції відповідає відтінку на українському прапорі та підкреслює образ митця як “сонця України”», – у парку імені Тараса Шевченка встановлено інтерактивну інсталяцію «Світ очима Шевченка» (відвідати її можна до 15 серпня).
Це п’ятиметрове погруддя поета і художника, всередині якого «освітньо-розважальна» культурна програма. Через вічка-біноклі можна побачити пам’ятники Шевченку на восьми десятках локацій у 37 країнах. Його рекорд серед культурних діячів за кількістю встановлених у світі пам’ятників офіційно зафіксовано: понад 1300 (пише Вікіпедія), 1167 (пишуть організатори інсталяції). Одним словом, багато. Переважна кількість, звісно в Україні, що не дивно – радянська влада ліпила з Тараса Григоровича «українське всьо» і майже залакувала остаточно. Але під час Майдану 2013–2014-го Тарас, Леся, Іван Франко та інші залаковані ожили у стихійному мистецтві… Також в інтерактивній інсталяції можна послухати вірші Шевченка у виконанні Богдана Ступки та відповісти на питання тесту.
Проєкт створили Агенція з популяризації української культури «Ukraine WOW» та Visa Ukraine (її синій логотип виситься поряд із жовтим Григоровичем, однозначно красиво) у партнерстві з Міністерством закордонних справ України. Автор художнього задуму Сергій Западня. Інсталяція є масштабованим мармуровим погруддям Шевченка роботи Володимира Беклемішева (1899), хоча грудну клітку Кобзарю підрізали, щоб стояв на землі рівненько. Наукова консультантка проєкту Юлія Шиленко, головна хранителька фондів Національного музею Тараса Шевченка.
Жовтий Тарас виглядає братом Ромі – жовтої жінки, яку 2019 року встановив у Ліллі, на площі перед вокзалом «Lille-Flandres», художник Ксав’є Вейлан (Xavier Veilhan). Вейлан спеціалізується на встановленні подібних фігур у просторі міст, щоправда, до освітньої програми всередині поки не додумався, – тож Тарас Григорович краще. До речі, Ромі отримала протестні коментарі: «Новенький пісуар! Колір вибрали ідеально!», «Жахливий колір. Ромі яка? Якщо це акторка, схожості немає». «Багато грошей викинули з вікна, ми могли б їх поставити для sdf» [очевидно, Сирійські демократичні сили], «Розмір правої руки! Вона отримала протез Джеймі Ланністера, чи що?» – писали французи на Фейсбук-сторінці «Wéo, la télé Hauts-de-France».
«Світ очима Шевченка» теж спровокував дискусію, хоч і не настільки бурхливу, як «Протистояння» Олексія Золотарьова або оголена жінка роботи скульптора Василя Корчового у Львові, від якої українці такий «срач» улаштували, що небу було гаряче. «Інший Київ» зібрав у блогах найцікавіші думки щодо інтерактивного погруддя Шевченка: негативні (–), помірковані (+/–) і позитивні (+).
(–) Олена Червоник, історикиня мистецтва та кураторка:
Це такий ядрьоний кітч, що у мене виникає відчуття морбідного захоплення – просто не уявляю, який треба рівень освіти мати та й взагалі розуміння сучасності, щоб таке виліпити посеред міста. … Дуже притомні люди пишуть мені, що ця “жовч пророка” їм подобається, бо, мовляв, схожа на Воргола чи Кунса. Розумієте в чому справа, Воргол помер в 1987 році, а актуальність його поп-арту припала на 1960–1970-ті. Кунс хоч і не помер, але релевантним був років так двадцять тому, вдало вхопивши епоху нульових. Їхні художні методи та естетики віддзеркалили свій час: певні соціополітичні, економічні, світоглядні установки того часу. В цьому взагалі сутність мистецтва – рефлексувати на сьогодення, тобто відстороненими засобами показати глядачам тут та зараз щось важливе про них самих. … Імітація – це те, що відрізняє провінцію від центру культурних інновацій. Провінція завжди глибоко вторинна. Вона може лише підгледіти те, що роблять інші та повторити той самий вау-ефект. Тим часом в якому-небудь Нью-Йорку чи Парижі тут та зараз творять нові сучасні генії, які тонко віддзеркалюють наш час, чий доробок вау-українці зімітують за п’ять-десять років, коли нарешті побачать приліплений до цього нового мистецтва цінник та зрозуміють, що це ж круто-модно-молодьожно.
(–) Олена Грозовська, музикантка, художниця, кураторка:
Пишуть, в парку Шевченка, навпроти університету імені Шевченка, перед пам’ятником Шевченку відкрили інсталяцію у вигляді гігантського погруддя Шевченка. У нового Шевченка можна увійти ззаду, зазирнувши у «вічка» Шевченка та побачити світ очима Шевченка. Подейкують, що згодом інсталяція слугуватиме наземним вестибюлем станції метро «Тараса Шевченка»: на платформу можна буде потрапити через отвір в спині Кобзаря, вуса ж поета планують зробити рухомими: вони виконуватимуть функції годинникових стрілок. Якщо серйозно, то це все настільки погано, що навіть добре. Джефф Кунс нервово курить десь у тіні паркових алей.
(+/–) Тамара Гундорова, докторка філологічних наук, літературознавиця, культурологиня:
Що комунікує «Світ очима Шевченка»? … Чи автори представляють «Світ очима Шевченка» як мистецький твір? Думаю, що так. Якби це був звичного розміру тент, ятка, що стояла б десь збоку і була призначена для утилітарних цілей, – як, наприклад, пропонуючи морозиво чи воду, вона б не претендувала на назву мистецького об’єкта. Зрештою, самі автори назвали «Світ очима Шевченка» «інсталяцією», арт-об’єктом. Так, з цього можна б зробити арт-об’єкт. Місце, образ, колір – все це знакові речі. Інсталяція стоїть не у випадковому місці, а в самому центрі парку Шевченка – сакральному місці в певному сенсі, … розміщена перед самим пам’ятником Шевченку авторства Матвія Манізера і Євгена Левінсона, закритим щитами, щоб захистити його під час обстрілів. Відтак «Світ очима Шевченко» сприймається насамперед у зв’язку із самим пам’ятником, а саме позначає своєрідну його субституцію, себто підміну. Концептуальненько, я б сказала. … Чи має інсталяція стосунок до поп-арту, стріт-арту, Воргола і Кунса? Так, але досить специфічно. Інсталяція нагадує про них, відсилає, але не має того естетичного виклику, який мав поп-арт. Останній був провокативним, обігрував банальність, консюмеризм, гламур, руйнував опозицію високого і низького мистецтва. Що з цього транслює нам інсталяція у парку Шевченка? Нічого. … Весь контекст перетворює п’ятиметровий бюст Шевченка на імітацію і товарний предмет. … Пригадую різні форми обігрування пам’ятників. На Майдані стояла дерев’яна скульптура Шевченка майже людського росту і кожен міг обійнятися з нею, бо Шевченко був один зі майданівців. … Чергова гра з пам’ятником – бюстом Шевченка – ставить питання про те, що ми хочемо сказати. Тим більше коли інсталяція з’являється в міському публічному просторі, вона таки щось говорить.
(+/–) Володимир Шелухін, кандидат соціологічних наук, педагог у КНУ імені Тараса Шевченка:
А чому взагалі [треба] аналізувати «жовтого Шевченка» з погляду мистецтва? Хіба це заявлено як мистецтво? Воно до мистецтва має такий самий стосунок, як уроки малювання в школі. На цих уроках не твориться стилістична революція й нові «центри культури», можна сказати, що діти займаються «безглуздою» імітацією, але суть уроків то в іншому. Так і з цією «інсталяцією» – це радше освітньо-дозвіллєвий проєкт, який, здається, і не ставив перед собою мистецьких амбіцій.
(+) Віталій Селик, співзасновник БФ «Сміливі», голова у Раді з урбаністики Києва, project coordinator у видавництві «Люта Справа»:
Гарна інсталяція, яка дозволяє поглянути на Тараса Григоровича з іншого боку, – запостити його у тікток чи інсту, додати хуліганський підпис. А то від тої серйозності, сивини і жертовності наш «месія», здається, ображений на два ювілеї вперед.
(+) Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, мистецтвознавиця, редакторка ресурсу «Гендер в деталях»:
Не все має бути глибоке і величне, може бути і просто об’єкт для селфі і розваги, і це цілком ок. І в ЄС можна знайти купу такого ж розважального, різних кольорових кубів, рук, куль і т.д. в публічному просторі, на які завгодно теми.
(+) Марта Мольфар, радіоведуча, дикторка, сценаристка:
Для мене як для просунутого користувача (а не мистецтвознавця) межа між кітчем і мистецтвом часто не є чіткою. І «кітч» для мене не завжди лайка. В даному випадку голосую за мистецтво! А якщо потрібно чітке визначення – це 100% КУЛЬТУРНА ІНТЕРВЕНЦІЯ! Цілеспрямоване втручання митця у публічний або соціальний простір, ЩОБ:
- привернути увагу до ідеї або теми (ще як привернули!)
- змінити сприйняття звичного середовища (змінили!)
- викликати діалог, дискусію або реакцію (ооооо!!!! ще як викликали!)
- залучити людей, змусивши дивитись, питати, фотографувати, ділитись (скажу вам, черги були не тільки на вхід «в голову», а й щоб зробити фоточку поруч; більшість не стримувалася тактильно – торкалася Тараса, смикала його за вуса, хтось намагався поколупатися в пластиковому носі – байдужих не було!
- вразити масштабом і візуальною мовою у публічному просторі (кому там не подобався жовтий колір? Ідеально ж поєднується з синім небом).
Світлини: Ukraine WOW, Міністерство закордонних справ України
