Жовтень Мурашка, 100 Зарецькому і 100 АРМУ, ЦеГлина, Костянтин-Вадим Ігнатов, Андрій Цой, Сергій Алієв-Ковика, Коля Новіков, відлуння у просторі, сад ідей, нова чутливість, жінки як проблема – «Інший Київ» запрошує відвідати найцікавіші виставки похмурої столиці.

Національний художній музей України (вул. Грушевського, 6)

До 150-річчя від дня народження Олександра Мурашка (1875–1919) музей відкрив першу за чверть століття його персональну виставку – «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». В експозиції – близько п’ятдесяти живописних і графічних робіт зі збірки NAMU, що охоплюють усі етапи творчості. Від раннього «Натюрморту» (1892) до останнього полотна «Жінка з квітами» (1918) виставка простежує, як змінювалося світобачення і світлобачення митця – від стриманих сірих тонів до імпресіоністичних відтінків рожевого, золотавого й глибокого синього, що став його символічним кольором. Проєкт відкриває глядачеві унікальну мову Мурашка – витончену силуетність, контрастність кольору, гру світла і тіней. Кураторки: Марина Дроботюк, Леся Толстова.

Національний музей «Київська картинна галерея» (вул. Терещенківська, 9)

У Києві – жовтень Мурашка. Паралельно з великою виставкою у НХМУ відкрилася камерна, меморіальна, з акцентом на київський період – «Олександр Мурашко. Київські вібрації», де розкішний живопис поєднався з документами, архівними світлинами, фрагментами листів митця, хронологією його життя, аж до трагічної загибелі від злодійської руки у червні 1919 року. Живопис Мурашка не може не причарувати. Майстерний, сильний і одночасно легкий, наповнений повітрям, він є однією з перлин золотої доби українського мистецтва, бурхливого початку ХХ століття.

Національний музей Тараса Шевченка (бул. Т. Шевченка, 12)

«Віктор Зарецький. 100» – масштабна виставка творів Зарецького відкрилася до його 100-річчя. Куратори: Олеся Авраменко, Олена Зарецька, Олена Семенець, Вальдемарт Клюзко. Представлено десятки робіт, від академічного живопису і графіки 1950-х років до розкішної сецесії 1980-х. Такий різний Зарецький – шахтарський, селянський, закоханий в Аллу Горську, критичний, вдумливий, трагічний, захоплений красою буття, природи, жінки. Він, пишуть організатори, «перетворив живопис на форму мислення, … поєднав академічну школу, модернізовані народні образи та естетику європейської сецесії, створивши нову пластичну мову – глибоку, інтелектуальну, українську». Експозиція охоплює живописні твори з музейних і приватних колекцій; вибрані монументальні роботи у співавторстві з Аллою Горською; архівні світлини.

Музей історії міста Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Музей Києва та його філія Музей Авангарду відкрили виставку «100 років АРМУ. Олександр Богомазов. Микола Глущенко». Асоціація революційного мистецтва України (1925–1932) об’єднувала провідних художників-авангардистів, зокрема її членами були Олександр Богомазов, Михайло Бойчук, Микола Глущенко, Микола Бурачек, Василь Єрмілов, Володимир Татлін, Вадим Меллер, Іван Падалка, Василь Седляр, Василь Касіян, Софія Налепинська-Бойчук… У 1930-ті, після примусового закриття всіх «недержавних» творчих організацій, почалися репресії проти художників. АРМУ як явище до останніх років залишалася мало вивченою. Виставковий проєкт представляє камерні твори Олександра Богомазова і живопис Миколи Глущенка. Також в експозиції – документальні матеріали й відео, яке розповідає про АРМУ. Куратор – Андрій Сидоренко. Виставка стала першою подією мистецького фестивалю «Avant-garde Kyiv Fest», головною темою якого цього року є 100-річчя Асоціації революційного мистецтва України.

Музей історії міста Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Виставка «Коля Новіков: Ізгой, Бунтар, Художник-геній» занурює у життя й творчість одного з найяскравіших, але недооцінених українських митців ХХ століття. Микола Новіков – легенда одеського андеграунду (не бідного на легенди, прямо скажемо), чия доля сповнена драм. Дитинство у злиднях (сирота казанська у прямому сенсі), втрати, арешти, безпритульне життя – усе це перетворило його мистецтво на жест і виклик. Експресіонізм Новікова – емоційний вибух свободи, бунту та демонстративного неприйняття суспільних правил. Експозиція складається з кількох тематичних блоків – «Бунт чи свобода», «Міф і легенда», «Жінка», «Одеса як контекст і натхнення», – які розкривають різні грані обдарованості художника-самоука.

Національний музей декоративного мистецтва України (вул. Лаврська, 9, корпус 2)

Виставковий проєкт «Авангард. Освіта. Межигірський керамічний технікум» відкрився в рамках міжмузейного фестивалю «Avant-garde Kyiv Fest». Він висвітлює аспекти освіти, передачі знань і навичок від художників-бойчукістів новому поколінню творчої молоді 1920–1930 років. Межигірський керамічний технікум у 1920-ті став на короткий час саме таким осередком розвитку та утвердження навчальних новацій. Там панував вільний дух творчих думок, втілювались у матеріалі новаторські задуми наставників-бойчукістів. Музей є єдиним закладом, який володіє цінною збіркою робіт (понад 80 об’єктів), що були виконані студентами та викладачами технікуму.

ЦСМ «М17» (вул. Антоновича, 102–104)

Колективна жіноча виставка «Я проблема тут?» ставить під сумнів саму ідею «нормальності» жіночого існування під час війни – точніше, демонструє її неможливість. У реальності затяжного конфлікту жіноча присутність завжди опиняється під мікроскопом, позначена як «надто»: надто емоційна, надто тиха, надто захищена чи надто видима, надто та, що поїхала, або надто та, що залишилася, пише кураторка Марія Куліковська. «Я проблема тут?» – це питання без крапки, без відповіді. Запрошення увійти в простір, де жіноча присутність не зводиться до ролі чи стереотипу – вона складна і багатошарова. У виставці беруть участь художниці різних поколінь і досвідів, від кримських і київських до тих, хто нині живе на фронтирі чи в еміграції.

Національний заповідник «Софія Київська», галерея «Хлібня» (вул. Володимирська, 24)

Тема цьогорічного фестивалю сучасної художньої кераміки «ЦеГлина» – «Пам’ять глини», і за нею постають глибокі історичні пласти. Адже саме глина у вигляді осель, посуду, ритуальних фігурок є ознакою й окрасою перших землеробських культур. Фестиваль демонструє, як сучасні українські керамісти звертаються до традиційних форм і орнаментів, осмислюючи їх у нових художніх контекстах. 25 учасників поєднали коди народного мистецтва з експериментальними підходами до форми, декору та технологій. До виставки долучилися українські митці, які сьогодні живуть за кордоном, частина у вимушеній еміграції. Їхні роботи – про сум за домом, любов до Батьківщини та визнання української стійкості найміцнішого випалу. Організатори фестивалю: ЦеГлинаАрт, Олеся Дворак-Галік і Володимир Хижинський.

Артфундація «Дукат» (вул. Володимирська, 5)

Виставка «Костянтин-Вадим Ігнатов. Трансформації» відкриває глядачеві еволюцію художнього мислення митця – від експресивних «залізних» робіт 1970-х до витонченого гротеску 1990-х, у якому гра, іронія та філософська глибина зливаються в єдиний пластичний образ. Образний світ Ігнатова – це територія парадоксів і перетворень, де гротеск стає мовою правди. Художник майстерно поєднав гумор і напругу, створюючи поле, у якому абсурд, іронія та сатира набули форми, кольору й масштабу. Його твори – це мерехтіння сенсів, де звичне втрачає сталість, а знайоме постає у новому, несподіваному світлі.

Imagine Point (пр. Голосіївський, 86/1, вхід з проспекту)

У великій залі триває виставка «Відлуння у просторі», яка представляє роботи Олександра Сердюка та Володимира Носаня. Проєкт досліджує взаємодію мистецтва, глядача й простору – невидимого поля, у якому виникає енергія сприйняття. Олександр і Володимир – представники Харківської школи живопису, учні Віктора Гонтарова, викладачі кафедри рисунку ХДАДМ… і друзі. Попри відмінність стилів, їх єднає потяг до монументальності, умовного трактування простору та узагальнених, символічних образів. Простір у їхніх роботах – не лише фізичний, а й емоційний, ментальний, навіть часовий. Час, своєю чергою, перетворюється на матерію, через яку художники залишають свій слід.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Відкрилася виставка живопису Андрія Цоя «Tsoy», на якій представлено серію «Fake Story/Humam Rights». Художник і журналіст Олександр Ляпін, добре обдумавши виставку, написав: «Вважаю, що це екзистенційна алхімія. Цой не малює банальне “тіло”, він зображує перехід тіла у дух і дух в матерію. Це філософія метаморфози, ніби плоть хоче стати світлом, але застрягає між формою і поривом. Його персонажі нагадують платонівські тіні, які намагаються повернутися до свого вогню. Але цей вогонь не небесний, а внутрішній, алхімічний. У ньому горить метафізичне бажання знати себе через образ».

Білий Світ (вул. Є. Чикаленка, 21-а)

Чотири роки промайнуло з попередньої виставки Сергія Алієва-Ковики – «Шио, Заха, Марко» про трьох його онуків. Тоді ми милувалися живописом і дерев’яними об’єктами. Тепер, на виставці «Ремейк» – графікою і живописом, які поєдналися зовсім неочікувано. Галерист Олександр Янович запропонував художнику зробити живописні ремейки власної графіки (ліноритів і дереворитів різних років). Масштабувати маленьке, колорувати монохромне. В експозиції представлено графічні серії «Мати і дитина», «Оголені», «Жебраки», «На Дніпрі, Дніпрові береги», «Бестіарій, химери», «Трансформер-Смерть». Деякі живописні роботи безпосередньо відсилають до графічних, деякі опосередковано. І найцікавіше тут – спостерігати дві іпостасі Сергія Алієва-Ковики: графіка і живописця. Два рівновеликих дари.

Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)

Триває виставка фіналістів та фіналісток відкритого конкурсу Myph Photography Prize 2025, заснованого минулого року для підтримки українських фотографів і фотографок із досвідом до п’яти років активної практики. Цьогоріч у фінал вийшли: Анастасія Лелюк, Аня Царук, Дара Петрова, Єлена Калініченко, Єгор Гущин, Марія Гирладжиу, Марк Чегодаєв, Олексій Чарєй. Переможці конкурсу: Олексій Чарєй «Власний Вергілій» (1 місце), Марк Чегодаєв «Готель Європа» (2 місце), Єлена Калініченко «I’m not fine» (3 місце).

Avangarden Gallery (вул. Січових Стрільців, 23-а)

Триває групова виставка «Сад ідей», присвячена четвертій річниці від заснування цього артистичного ресторану. У виставці беруть участь Тіберій Сільваші, Марія Куліковська, Ірина Максимова, Костянтин Зоркін та інші митці. Проєкт говорить «про уяву, що проростає у мистецьких формах. Як із зерна з’являється рослина, так із маленької думки чи інтуїтивного імпульсу народжується велике. Ця виставка про насіння креативності, яке митці плекають, перетворюючи на нові світи», – пишуть організатори.

Annco Gallery (вул. В. Чорновола, 2)

Колективна виставка «Нова чутливість» об’єднала живопис, графіку, фотографію, скульптуру та роботи в авторських техніках. У часи випробувань і зрушень у суспільстві зростає потреба у співпереживанні, солідарності та чутливості до інших. Акценти зміщуються від раціонального та формально-естетичного до емпатійного, емоційно-вразливого та тілесного досвіду. «Ми звикли розділяти раціональне та емоційне, матеріальне й духовне, людське та нелюдське. Але сьогодні ці кордони розмиті. Нова чутливість – це спроба відчути світ інакше. Це уважність до тиші, уразливості, невидимого. Це здатність бачити не лише очима, а й шкірою, пам’яттю, інтуїцією. Це чутливість, водночас розширена і технологіями, й подіями довкола», – розповідають організатори.

Flowerbed Gallery (вул. Ярославська, 26)

Виставка робіт Анастасії Курчевської «Пам’яті» нагадує, що у нашому світогляді рідне й близьке – це не лише географічне місце, а і простір, у якому закорінене життя. Від перших кроків по траві, від дотиків і знайомих звуків, від рідних слів у піснях, що зберігаються в глибинах пам’яті, формується мереживо спогадів – доріг, колій і зупинок, якими мандрує душа в пошуках сховку. Художниця говорить: «Коли війна забирає дім, пам’ять стає єдиним місцем, куди можна повернутися. Дім більше не простір – це спогад, який ти носиш у собі. Ця виставка – моя спроба згадати, хто я є. Повернутися не фізично, а внутрішньо. Туди, де все почалося».

Арт-простір «Тлум» (вул. Ярославська 26)

Богдан Суцвіт представляє виставку «Буденність», яка спонукає до роздумів над повсякденним вибором. «Товсті блакитні металеві листи на тлі – це частини саморобної плитоноски, які мені віддав товариш. На поверхні – зображення пістолета, складеного з іграшкової металевої моделі потяга київського метро та дерев’яної рукоятки», – говорить автор. Через символи зброї та засобів захисту проєкт звертає увагу на ті невидимі рішення, які людина ухвалює щодня, – у думках, у ставленні до світу, у способі дії чи бездіяльності. Від світогляду формується думка, а кожна думка – це вибір напрямку. На цьому роздоріжжі головне: не втратити контекст і навчитися бачити його багатогранність.

Головна світлина: робота Андрія Цоя (фрагмент) з виставки у «Триптих Арт»