2027 року Національна школа образотворчого мистецтва Ла Камбр у Брюсселі (L’École nationale supérieure des arts visuels de La Cambre) відсвяткує своє сторіччя. Готується вона до ювілею заздалегідь – вже два роки разом із різними культурними інституціями організує заходи, підігріваючи зацікавленість публіки.

Я б могла поставитися до цієї події як до суто містечкової. Могла б. Але не можу. На це є безліч причин, але я назву вам тільки дві.

Почну з тієї, яка давно мене збуджує і надихає, – з моди. Від 29 вересня по 7 жовтня у Парижі пройшов Тиждень моди, якого цього року чекали більше, ніж в інші роки та інші сезони. Чому? Одразу декілька домів моди кардинально змінили своїх артдиректорів. Dior отримав абсолютно геніального Джонатана Андерсона (Jonathan Anderson), який плакав на фіналі показу. Я його розумію – це плакав не він сьогоднішній, це ридав маленький хлопчик із дислексією з північноірландського міста Магерафельт, в якому проживають трішки більше ніж 9000 жителів. Нідерландський дизайнер Дюран Лантінк (Duran Lantink) дебютував у Jean Paul Gaultier. Португалець Мігель Кастро Фрейтас (Miguel Castro Freitas) презентував свою першу колекцію для Mugler. До чого тут Ла Камбр? Більше за усі інші шоу я чекала на Chanel. По-перше, тому що я втомилася вже від трусів, які начебто є ознакою спіднього, та від морально застарілих піджаків, які цей дім моди невгамовно просуває останні роки. По-друге, тому що дизайнер Матье Блазі (Matthieu Blazy), випускник Ла Камбр, став артдиректором Chanel і також показав свою дебютну колекцію цієї осені у Парижі. Зараз я дихаю з полегшенням – Chanel потрапила у вірні руки.

Друга причина, завдяки якій я не можу пропустити ювілей Ла Камбр, – це постать її засновника, Анрі ван де Вельде (Henry van de Velde), бельгійського художника, теоретика, дизайнера меблів та інтер’єрів, архітектора, який, до речі, так і не отримав архітектурної освіти, і який, разом з архітектором Віктором Орта (Victor Horta) вважається також фундатором стилю ар деко у Бельгії та югендстилю у Німеччині. На мій погляд, він також є тим, хто сприяв появі стилю модернізм та модерновому підходу у вихованні майбутніх художників у широкому сенсі цього слова.

Цих двох причин достатньо для того, щоб я слідкувала за діяльністю школи та за заходами, які вона організує або сприяє їхній появі. Одним із таких заходів стала виставка «Транс-Формації» («Trans-Formations»), що проходить у музеї MAD у Брюсселі від 3 жовтня до 15 листопада. На ній представлено роботи чотирнадцяти випускників, які навчалися у відділах промислового дизайну, текстильного дизайну, архітектури інтер’єру, аксесуарів та дизайну моди у різні роки.

Який критерій був головним для відбору робіт? Скажу так – це не вертикаль влади, я маю на увазі творчої влади, яку реалізували митці у своїх проєктах. Це скоріш горизонталь влади. Тобто це те, як вони втілюють свій автентичний підхід в інших сферах візуального мистецтва.

Це те, як вони пристосовують знання зі своєї галузі до інших індустрій дизайну та мистецтва. Це те, як вони трансформують свої первісні вміння до потреб інших ділянок. Подібний горизонтальний підхід у діяльності митців не випадковість – а принцип, за яким створював свою школу Анрі ван де Вельде. Він вірив у міждисциплінарність та у колаборації митців із ремісниками.

Я обрала декілька проєктів, які вразили особливо. З різних причин вразили.

Почну з першої – першої пластикової пляшки для води «Spa», яку спроєктував скульптор Жан-Поль Емондс-Альт (Jean Paul Emonds-Alt). Він розпочав із вивчення ремісничих практик, перш ніж вступити до Ла Камбр на факультет скульптури, який закінчив у 1952 році. Емондс-Альт є автором скульптур для павільйону «Шахти Конго» на виставці «Expo – 58» та для Католицького університету Левен, де створив скульптуру на честь польського францисканського священника Максиміліана Кольбе (Maximilien Kolbe), який був заарештований за свою журналістку діяльність та загинув в Аушвіці. Також він розробив дизайн мотоциклетних шоломів, світильників для Philips, стільців для Drisag та пивних ящиків. У 1980 році він спроєктував логотип для брюссельського метро та метро у Шарлеруа. У 1990-му разом із Мартою Вері (Marthe Wéry) Емондс-Альт створив вітражі Колегіальної церкви Нівеля.

Сара Леві (Sarah Levy) розпочала свою кар’єру архітекторки після закінчення Ла Камбр. Через десять років вона переключилася на дизайн аксесуарів, у 2018-му здобула ступінь магістра з аксесуарів знову-таки у Ла Камбр, трансформувавши свій архітектурний досвід в експерименти з дизайном шкіряних виробів. Кожна сумка з колекції «Звичка» («Habit») виступає продовженням тіла, розробленим для керування, можливо навіть маніпулювання, поведінкою та рухами людини; причому не тільки людини, яка їх носить, а і тієї, яка на них дивиться, – попри простоту, вони доволі провокаційні.

Джастін Лальє (Jastin Lalieux) розпочав навчання графічному дизайну у 2022 році в Інституті Сен-Люк у Брюсселі, а потім продовжив у Ла Камбр, де здобув ступінь з промислового дизайну, пройшовши стажування з кераміки та малювання. Пізніше він став спеціалістом із досліджень та розробок, перевірки концепцій та прототипування. Джастін Лальє займався дизайном меблів, систем утеплення будівель, інтерактивних браслетів та масок проти COVID, занурювався в різні інноваційні проєкти та виклики, пов’язані з кожним із цих творінь. З часом він присвятив себе виключно сталим проєктам із сильним промисловим та соціальним впливом. На виставці представлено його фігурки із серії «Світ Хікарі та метеоритів» 2021 року.

Джастін Лальє з дитинства захоплювався мангою та фігурками, що змінюють пози. Фігурки з його авторської колекції виготовлені в Бельгії з переробленого пластику. Вони змінюють позу за модульним принципом, що дозволяє легко їх розбирати та ремонтувати. Постачаються фігурки з низкою аксесуарів, включаючи скейтборд, метеори та крихітний будиночок для багаторазової упаковки. Було розроблено цифровий штамп, щоб залучити гравців до пригод Хікарі, юного героя, який досліджує футуристичний світ. Для цього проєкту Джастін Лальє тісно співпрацював із широким колом людей, включаючи експертів із пластмас, фахівців із друку, інженерів з упаковки та членів майстерень-інтернатів, – усі фігурки збирають пацієнти (хоча в Бельгії їх так не заведено називати) інтернатів для людей з обмеженими можливостями. Також Джастін Лальє розробив цифровий варіант коміксу та сайт.

Клер Вільямс (Claire Williams) вивчала текстильний дизайн у Ла Камбр із 2008 по 2012 рік, пройшла стажування з кераміки, дизайну одягу та дизайну загалом, а також відвідувала курси цифрового мистецтва. Її роботи знаходяться на перетині мистецтва та науки й мають різні форми: інсталяції з тканини, наповнені плазмою скляні скульптури, або пристрої, що фіксують невидиме – невидиме для неозброєного ока. Клер Вільямс створює електронні скульптури, щоби зробити електромагнітні рухи видимими. Ці рухи походять з космосу, магнітосфери, радіохвиль, що пронизують земне середовище і людські тіла, та психічної активності. Близько 13,7 мільярда років тому матерія-енергія вибухнула з первісного ядра, утворюючи невидиму масу Всесвіту. Клер Вільямс використовує метеоритний пил, фрагменти від формування космосу, щоб зафіксувати, як вона вважає, колективні сни на нанорівні у крихітних космічних частинках, ледь видимих для променя світла. Деяким судилося обертатися навколо Землі, а інші поховані глибоко всередині планети. Для художниці ці мікрометеорити є частиною всієї іншої відомої та невідомої матерії-енергії, що складає світ. Матерія-енергія може бути електромагнітними хвилями, психікою, душею, галюцинаціями, уявою, емоціями, пам’яттю, магією, фотонами, плазмою, матерією, антиматерією та темною енергією.

Я не вмію фіналізуватися через те, що не люблю прощатися. Тому закінчу саме на цьому.

Текст і світлини: Ірина Белан