Голландський тиждень дизайну (Dutch Design Week) пройшов у голландському місті Ейндговені з 18 по 26 жовтня. Зазвичай у своїх звітах з ярмарків мистецтва і дизайну я пропоную вам рейтинг найцікавіших подій. Цього разу в мене було обмаль часу й тому я завітала лише до декількох локацій, а зосередилася на одній із них.

Локація ця знаходилася в De Kazerne. У своєму першому звіті з Голландського тижня дизайну я вже писала про його історію. Давайте швиденько повторімо, тим більше що досвід роботи з історичною спадщиною, яка формує чітку міську ідентичність, завжди надихає. Стіни сучасної De Kazerne зведені у 1825 році, й там знаходилися перші казарми військової поліції Нідерландів. Сусідня будівля з’явилася через 100 років — у ній працювали місцеві служби прибирання. Я не скажу, що вони обидві вражають своєю унікальною архітектурою. Але я написала вище, що вони несуть в собі чітку міську ідентичність міста Ейндговена. І якщо бути справедливим до нього, то воно також не вражає своєю унікальною архітектурою. Це таке добротне нідерландське місто, збудоване навколо та для промислових підприємств, найвідомішими з яких є Philips і DAF, виробник вантажівок. Будівлі не збагатили історію архітектури, але вони відіграли свою роль в історії міста. Тому в них, на площі 2500 квадратних метрів, було вирішено розташувати готель, ресторан, магазин — додайте до цих трьох слів «дизайн», тобто: дизайн-готель, дизайн-ресторан, дизайн-магазин — та галерею.

Кожного року під час Голландського тижня дизайну в галереї експонуються роботи номінантів премії Kazerne Design Award. Цього року це були проєкти випускників Академії дизайну Ейнгховена, яких обрало журі. До журі увійшли: дизайнерка Кікі ван Ейк (Kiki van Eijk), обожнюю її, я колись брала інтерв’ю в неї та її партнера Йоста ван Блейсвейка (Joost van Bleiswijk); засновниця та артдиректорка De Kazerne Аннемун Гертс (Annemoon Geurts); колишній директор Polaroid Ян Хорн (Jan Hoorntje) та дизайнерка Дафна Айзек (Daphna Isaacs / Daphna Laurens). Я планую вам розказати про проєкт переможниці Kazerne Design Award, а потім розповісти, що саме мене притягнуло до Kazerne і чому я не могла його оминути цього року.

Спочатку я не могла ідентифікувати роботи переможниці, якою стала дизайнерка Антонія Шрайбер (Antonia Schreiber). Я декілька разів проходила повз простих прямокутних планшетів невиразних кольорів, поки не почала читати усі імена поруч з експонатами. Виявилося, що це саме вони. І якщо кольори й самі планшети були невиразними, то концепт проєкту Шрайбер вражає. Kazerne Design Award сконцентрована на екологічності. Формотворча та функціональна частини важливі, але вони не домінують. Наголос ставиться не на «що?», «як?» — а на «з чого?». Проєкт Шрайбер називається «Місцеве лайно» (Local Shit). Дизайнерка натурально використовує коров’ячий гній для того, щоб створити матеріал, який можливо використовувати при будівництві.

Зараз до неї доєдналася архітекторка з біомімікрії Лідії Фраайє (Lydia Fraaije) і студенти з інженерії, тваринництва, хімії та стійких матеріалів, які досліджують подальше застосування матеріалу. Голландський тиждень дизайну та Kazerne Design Award не просто є платформами для представлення своїх проєктів. З їхньою допомогою молоді дизайнери будують мережу нетворкінгу.

А зараз про нас, тобто про Україну. Narada — це культурна молода (2006-го їй виповниться десять років) ініціатива дизайнерки та культурної стратегині Марджо ван Шайк (Marjo van Schaik) та архітектора, урбаніста, одного із засновників Харківської школи архітектури Фулько Трефферса (Fulco Treffers). Він також є засновником Ro3kvit, інтернаціональної команди архітекторів та урбаністів, які працюють над відновленням України. Цього року Narada та Ro3kvit представили в De Kazerne проєкт українських дизайнерів «Боротися, втекти, завмерти» (Fight, Flight, Freeze). Вони, окрім того, що несли в собі нашу ідентичність, абсолютно збігалися з автентичним розумінням дизайну, яким збагатив історію дизайну Баухаус, наголошуючи на співпраці дизайнерів із виробниками й на тому, щоб роль дизайнера зросла до дизайнера-ремісника. Нарешті я побачила роботи, зроблені руками самих дизайнерів.

«Але я можу малювати» (But I can draw) — проєкт дизайнерки із Запоріжжя Дарини Пасюти, який є частиною «Боротися, втекти, завмерти». Вона шукала шляхи, щоб якнайкраще розповісти про війну в Україні. Виявилось, що іноді слів бракує, — в’язнуть десь у діафрагмі. Залишається діяти: діяти руками, розказувати руками, показувати руками — так з’явилися Даринині текстильні полотна з коноплі з додаванням вовни та малюнки.

Кожне українське місто має свій контекст. Тобто воно має і свою історію, традиції, кухню, можна продовжувати далі, але нас цікавить саме сучасний контекст. У Запоріжжі він сформувався під впливом сусідства атомної електростанції та лінії фронту. У цих умовах кожен місцевий обирає своє, іноді користуючись власними інтересами, а не пріоритетами родини, кожен вишукує те, що врятує саме його, — він бореться, втікає або завмирає. Завмирає до заціпеніння, але не заморожується.

Інший проєкт у складі «Боротися, втекти, завмерти» — «Уявити безпеку» (To imagine Safety) — створила Софія Бондар. Він став результатом співпраці з біженцями з Гірського, окупованого села на сході України. Виявилося, що понад усе вони сумують за природою, культурою та людьми. Вони думають про природу з її особливостями, які властиві саме цій місцевості, — рослинами, деревами, ароматами, кольорами та сезонними змінами. Вони живуть далеко від дома, але їх об’єднують спогади про прогулянки з друзями, рутинні маршрути на роботу, родинні святкування. Вони спиралися на свої інтимні споминки, щоби створити з їхньою допомогою карти рідного міста, — така собі сучасна картографія у виконанні сучасних Марко Поло, Амеріго Веспуччі та Христофора Колумба.

Карти були надруковані на папері. До речі, всі використані матеріали є натуральними або переробленими. Всі «карти» зроблені на плетених коноплях із Карпат. Вовна походить від голландських овець. Усі барвники також виготовлені з натуральних матеріалів, таких, як листя берези, квіти ріпаку, каштан…

У рамках «Боротися, втекти, завмерти» продемонстрували свої проєкти й інші дизайнери: Аліса Александрова, Денис Барабанза, Світлана Билим, Ніна Руїг, Тетяна Самілів, Йоланта Зажицька — «Вразливість та стійкість» (Vulnarebility and Resilience); Фулько Трефферс — «Від/з людьми» (By/With People); Марджо ван Шейк — «Текстильні художні роботи + броня» (Textile Art Works + Armour).

І додатковим подарунком для мене став ослінчик, який я побачила у дворі De Kazerna. Ослінчик, зроблений з металевих огорож, які захищали Київ у березні 2022 року. Ослінчик, спроєктований за дизайном Софії Бондар та Міши Мазепи. Ослінчик з віршами Максима «Далі» Кривцова.

Текст і світлини: Ірина Белан

Головна свіилина: Софія Бондар, To imagine Safety (фрагмент)