Новий роман Сергія Жадана вийде у вересні. Він називається «Інтернат» і розповідає про російсько-українську війну очима вчителя з Донбасу. Автор відповів InKyiv про те, що за роман на нас чекає.

Ваш новий роман «Інтернат» – це реакція на події, які відбуваються зараз навколо нас, історія, яка виросла з «Луганських щоденників» або абстрактна, позачасова?

– Це реакція на події дворічної давнини. В романі йдеться про січень 2015-го. Хоча герой постійно заглядає в події 14-го – так чи інакше все починається ще там. Тому, так чи інакше, історія виростає з «Луганських щоденників». Але крім суто хронологічного відтворення з «Луганських щоденників» виростає й інша тема – тема цивільної людини, «людини без рушниці», яка перебуває в зоні війни. Мені цей аспект від початку подій на Донбасі був страшенно важливий та болючий – роль і місце кожного з нас в умовах конфлікту, що назріває. Тому що ось ми всі звикли оперувати терміном «місцеве населення», говорити про «настрої місцевого населення», «вибір місцевого населення», проте саме місцеве населення в більшості таких розмов просто позбавлене голосу, виступає – іноді цілком свідомо й добровільно – пасивним дистанційованим свідком подій. Ось це і є одна з тем цієї книги – як нам іноді бракує голосу, від якого ми добровільно відмовляємось.

Хто є головним/головними героями роману?

– Вчитель у прифронтовому містечку. І його тринадцятилітній племінник.

Ви симпатизуєте йому (їм), вступаєте з ними в конфлікт?

– В нас із ним від початку світоглядний конфлікт. Протягом книги ми намагаємось його, цей конфлікт, вирішити. Не певен, що нам із ним це до кінця вдається. Себто я не оперую категоріями симпатизувати-засуджувати. Я його супроводжую.

Цей роман – спроба дослідити що? Кому він присвячений?

– Він присвячений людям, яких я люблю. І яких не люблю – теж.

Про назву: в слові «інтернат» є відсилання до роману Міріам Петросян «Будинок в якому»? Ваш «Інтернат» пов’язаний з класичними романами про дорослішання, такими як були у Кіплінга, у Івліна Во?

– Ні, навряд чи. Інтернат – тут більш ужиткова метафора: метафора бездомності, незахищеності, недолюбленості.

Якщо ні, і це роман про війну (швидше за все так і є, про війну), він підсумовує якусь вашу думку? Яку?

– Він про війну, так. Але він, скоріше, про ту війну, про яку не так охоче говорять – про повсякденну війну цивільних, «мирних».

Що ви хотіли зрозуміти, з’ясувати для себе та читачів романом?

– Що іноді ти змушений робити вибір, який тобі робити не хочеться. Це не завжди комфортно, і не завжди конструктивно, але іноді не робити вибір – просто нечесно. Доводиться робити.