«Тільки вчора на PAD у Парижі я дивилася на стенди галерей, присвячені Гаетано Пеше. А сьогодні прийшла новина про його смерть», – написала у своєму Фейсбуці колумністка «Іншого Києва», уважна та закохана дослідниця дизайну Ірина Белан. Її чергова стаття – прощання з видатним архітектором і дизайнером Гаетано Пеше (Gaetano Pesce), а також розповідь про цьогорічний Pavilion of Art and Design – PAD Paris.
Обожнюю дизайн – мій календар рівномірно датовано важливими ювілеями. 55 років тому італійський дизайнер, архітектор, художник, візіонер, революціонер та радикал Гаетано Пеше спроєктував крісло Up5. Це не єдина його назва, зустрічається також Mama. Можливо тому, що зануритися в нього – наче опинитися в обіймах мами. Або тому, що пуф для ніг Up6, прикріплений до крісла ланцюгом, символізує несвободу жінки, її зв’язок з родиною та близькими. Зв’язок, який дуже часто перетворюється на її персональні кайдани. Крісло також охрестили Donna. Історія цієї назви більше хвилює. Пишні форми акторки Аніти Екберг, особливо спокусливі у сцені її купання в римському фонтані Треві у стрічці Федеріко Фелліні «Солодке життя», нагадали публіці випуклості та впуклості крісла.
Але не рясність імен робить Up5 інноваційним. Крісло стало потужною феміністичною заявою чоловіка-дизайнера. Його новаторство полягає також у тому, що для виробництва використали інноваційний на той час матеріал – поліуретан. Пеше розробив інноваційний спосіб його пакування. Він придумав відкачувати повітря, щоб крісло доставляли у вигляді пласкої коробки, яка після відкриття надувалася та приймала форму протягом години. Це був, і залишається, один із перших найуспішніших антропоморфних предметів дизайну в історії. Його досі випускає італійська фабрика В&В Italia.
Окрім ювілея крісла, 8 листопада цього року ми повинні були відсвяткувати 85-річчя самого Гаетано Пеше. Маестро помер у Нью-Йорку 3 квітня. І того ж дня у Парижі відкрився 26-й ярмарок дизайну та мистецтва PAD Paris. Що робить унікальним PAD Paris? Саме те, що дизайн домінує над мистецтвом. Що робить унікальним 26-й ярмарок? Дві галереї присвятили свої стенди творчості саме Гаетано Пеше. Ви розумієте, що кріслом Up5 він не обмежився.
Паризька галерея Pulp представила стільці його дизайну з колекції Broadway та меблі із серії Nobody’s Perfect («Ніхто не ідеальний»). Всі вони відлиті вручну з поліуретанової смоли. Відлиті без певних форм та без інструкцій щодо палітри кольорів, яких майстер повинен дотримуватися. Недосконалість людини, яка відливала меблі, вплинула на недосконалість предметів, зроблених її руками. Nobody’s Perfect but Everyone’s Unique («Ніхто не ідеальний, але кожен унікальний»). Це вже моя заява, у правильності якої я абсолютно впевнена. І так, саме техніка виготовлення меблів відрізняє один предмет від іншого.
На стенді нового проєкту галеристки Луни Лаффанор Dowtown+ експонувався стіл Sansone, який Пеше спроєктував у 1980 році для італійського бренду Cassina, та мобільна кімната для переодягання, розроблена ним у 1994 році для магазину Dujardin у бельгійському узбережному містечку Кнокке. Разом із предметами Пеше галерея показала речі грецького дизайнера Теодора Психойоса. Між дизайнерами відбулася цікава дискусія. Саме дискусія, а не діалог. Антропоморфні хаотичні об’єкти Пеше дискутували, але не сперечалися з автентичними суворими предметами Психойоса, виготовленими з мармуру та каміння.
Після новини про смерть Пеше я б і хотіла сказати: «Король помер. Хай живе король!» Але ні – король помер. Крапка.
Зазвичай ревю про ярмарки мистецтва та дизайну я роблю у форматі рейтингу. Продовжу на цій же ноті. Я не буду розказувати про своїх очевидних фаворитів, хоча знову було приємно бачити роботи, серед яких зовсім свіже панно українських художників кераміки Олесі та Андрія Возницьких, представлених на стенді Mia Karlova Galerie з Амстердаму.
Перший раз я побачила на власні очі світильник Dandelion («Кульбабки») в експозиції Carpenter Workshop Gallery. Світильник спроєктувало та виробило знову ж таки амстердамське бюро Studio Drift, яке заснували у 2007 році дизайнери Лоннеке Гордін і Ральф Наута. У Ральфа я брала інтерв’ю пару років тому. Світильник Dandelion зроблено з реальних кульбабок, які обережно збирають навесні у Нідерландах. Кожна квітка поєднана з іншою світлодіодом. З боку дизайнерів світильник є також заявою. Заявою не проти, але за. За помічання вишуканої краси у звичайних речах.
До свого актуального рейтингу я включила власні відкриття цього PAD.
Амстердам вже прозвучав. Тож ним і продовжимо. У 2007 році там було засновано галерею Rademakers, яка зараз знаходиться у містечку Весп біля Амстердама. Окрім своєї основної діяльності галерея заснувала програму Only Female Artists Platform («Платформа тільки для жінок-митців»). До кінця квітня у галереї проходить виставка She Knows («Вона знає»). На PAD Rademakers привезла предмети, зроблені виключно з перероблених матеріалів.
Серед них, наприклад, ваза з фігурок смурфів, які, здається, були у шоколадних яйцях Kinder Surprise, нідерландського дизайнера Дідеріка Шніманна; настінні панно художниці з Німеччини Джоани Шнайдер з пофарбованих вручну старих мотузок та віскозної пряжі з переробленого пластику; іконоподібні картини та баскетбольні м’ячі зі скляних намистин Хорхе Маньєса Рубіо.
Грецію я також вже згадувала. Тож, Stefanidou Tsoukala Gallery з Афін представила солошоу грецького митця Костянтина Каканіаса, сучасної людини Відродження, полімата. Для стенда він розробив усе – шпалери, меблі, кераміку та освітлення.
Головною героїнею своїх робіт він зробив Міссіс Тепендріс, уявну жінку, яка проходить через усі його твори, доводячи спроможність Каканіаса створювати потужні наративно-візуальні оповіді.
Modern Shapes Gallery з Антверпена показали мінімалістичну майже двоколірну експозицію сімнадцяти митців. Здається, це багато для стенда, але він став гарною роботою куратора або галериста, який прискіпливо підібрав об’єкти, уникнувши візуальної какофонії.
Серед експонатів – скульптури з керамограніту Енріке Местре; з дерева Гелен Вергувен та Альбана Ланоре; з екструдованого полотна на дереві Пола Біка.
Я обрала керамічну картину «Ахілл» (2023) Грегуара Скалабра. Панно розміром 150 на 150 сантиметрів зібрано з крихітних глечичків, кожен з яких виготовлявся окремо.
Галерея з Мумбая – звучить як виклик. Galerie Æquō показала міжнародне, навіть трансконтинентальне, шоу.
У ньому взяли участь бразильський дизайнер Естудіо Кампана, американська керамістка Крістін Єзза, нідерландська дизайнерка Лінде Фрейя Тангелдер, португальський дизайн-дует Garcé & Dimofski та паризькі дизайнери Валеріан Лазар та Флоранс Луізі. Цікаво те, що галерея розробляє колекції разом із дизайнерами.
Брюссельська галерея Objects With Narratives (назва якої гідна перекладу – «Об’єкти з історіями») представила роботи восьми виключно сучасних дизайнерів: бельгійців Бена Стормса, Володимира Славова, Лайонела Жадо, Катріен Домс, творчого колективу Maison Jonckers, португальця Мірча Ангела, Лукаса Кобера з Німеччини, Хамзу Кадірі з Марокко та Яна Ернста з Південної Африки.
Галерея відкрилася цього березня перед ярмарком колекційного дизайну Collectible Design у галерейному центрі Брюсселя – Саблоні. І це простір, який я вже додала у свій вішлист.
Світлини: Ірина Белан
