Ця книга за жорстокою іронією долі вийшла з друку 23 лютого. Наступного дня продажі зупинилися – аж на два місяці. І от тепер її можна придбати та взнати, як формувалася «імперія зла», які події передували її концептуальному оформленню. Те, що відбувається з нами зараз, є наслідком подій столітньої давнини у тому числі, адже XX століття виявилося неймовірно довгим, а привид імперії неймовірно живучим.
Польський історик-совєтолог, письменник, журналіст Анджей Новак спеціалізується на політичній історії Радянського Союзу та Східної Європи. Перша його книга українською (перекл. Микола Яковина) є збіркою есеїв, в яких розглядаються події як 1910–1920-тих років, так і пізніші. Книга має три розділи: «В очах заходу» (совєтсько-американські відносини), «Польські проєкти та досвід» (відносини Польщі, Росії та України), «Народження російського XX століття» (наприклад, в одному з есеїв Новак роздумує, як імперії занепадають та відроджуються на прикладі Російської Імперії), «Інтелігенція та імперія» (наприклад, на чому трималося месіанство постсовєтської інтелігенції), а ще постскриптум, який містить два інтерв’ю. Передмова до збірки написана істориком Андрієм Портновим.
Новак Анджей. «Як поставала “імперія зла”? Досвід Центрально-Східної Європи». Дух і Літера, 2022
У книжці, яку ви тримаєте в руках, немає тексту, присвяченого виключно Україні. В назві однієї зі статей фігурує Київ, але в контексті російської імперської політики його деполонізації. Однак проблематика, що її порушує автор: інтелектуальні витоки польського прометеїзму, реакція більшовиків на поразку Червоної армії у Варшавській битві, пропозиція описати історичний розвиток Східної Європи після Першої світової війни в категоріях деколонізації та історія метафори «імперія зла», – важлива для кожного дослідника українського минулого. Також у полі уваги автора – польська й російська політична думка модерної доби, національна політика більшовиків, західна совєтологія, польські дискусії про політику пам’яті. Кожна з названих тем безпосередньо стосується України. А розсипані в текстах дрібнички, як-от пропозиція (тоді не реалізована) Леніна вислати «зелених чоловічків», задля вторгнення в Естонію й Латвію, вивішений 1945 року релігійним філософом Миколою Бердяєвим на його паризькому будинку червоний прапор, польський родовід Дмитра Шостаковича й Ігоря Стравінського, – не можуть не привернути увагу читача.
Чи не наскрізною темою книжки є проблема інтелектуальної безсторонності й/або ангажованості, тема відповідальності історика та його суспільних ролей. Триматися своїх переконань, плисти проти течії здатен не кожен. В українській інтелектуальній історії декілька авторів наважилися саме так – «проте течії» – назвати свої книжки. Думаю, ця назва пасувала б і багатьом публікаціям професора Новака. І сподіваюся, що така настанова викликатиме зацікавлення ознайомитися з написаним. А також – бажання продовжити розмову. Тим більше, що мало не ключове питання гуманітарних наук нашого часу можна означити як потреба дискусії. Дискусії як щирої розмови не тільки внутрішньопартійної, не тільки серед однодумців. Дискусії як вияву по-ваги, а не зне-ваги. Дискусії як шляху до усвідомлення не тільки інтелектуальних можливостей, а й обмежень (насамперед власних). Андрій Портнов
