Мистецький Арсенал відкрив виставку «Спецвантаж!» – про те, що вже є, і про те, чого ще немає. Останнього більше.

Ідилічний пейзаж з білим будиночком, кумедні маленькі голландці на узбережжі моря, «Сочиненія Дениса Васильевича Давыдова», писанки з відбитими боками – всі ці, здавалося б, непов’язані між собою речі об’єднав шлях додому.

Реституція – це про закон та невідворотність. Війна, вибиті двері музеїв, знесені вибухами храми, розламані дзвони, «мистецтвознавці» у військовій формі, які навантажували потяги, – цього було надто багато у XX столітті. Крали всі у всіх. Але нарешті стало зрозуміло, що повернення цінностей є чесним, красивим жестом, який може хоч трохи підрихтувати образ скаженого століття.

Габріела та Девід Трейсі у 1980-ті роки купили будинок у Ріджфілді, штат Коннектикут. Від попереднього власника, емігранта зі Швейцарії, на стіні залишилась картина: багато вдягнений руський пан, мабуть, цар (tsar – думало подружжя Трейсі), на білому коні в оточенні похилених людей. У 2017 році Трейсі виставили картину на аукціон, каталог якого побачили працівники Дніпропетровського художнього музею. Це було полотно Михайла Паніна «Таємний виїзд Івана Грозного перед опричниною», що зникло з музею у 1941 році, – і музей надав, серед інших доказів, розписку пунктуального німецького офіцера, який вилучив (вкрав) «Грозного». Полотно зняли з торгів на емоційне прохання музею, в діло вступило ФБР, Трейсі (будемо сподіватися, від щирого серця) заявили, що вони тільки раді поверненню вкраденої картини. Це полотно мало стати центром виставки «Спецвантаж», але не встигло дістатися України – його замінив екран, на якому крутиться літачок та біжить надпис «завантажується».

Виставка невелика, зроблена академічно: тьмяне світло, пояснювальні матеріали, якісний дизайн. За кожним експонатом постає своя історія. Ось Корнеліс Бельт, «Морське узбережжя поблизу Егмонда-аан-зее», XVII століття – картину вивезли німці, потім вона опинилася у Пермі, потім на реставрації у Москві, та нарешті повернулася туди, звідки була вивезена, в Музей Ханенків.

Ось розкішна підтверджувальна грамота Петра I щодо поставлення на київську митрополію Йоасафа (Кроковського), видана у 1708 році. З різниці Софійського собору вона потрапила до ВУАН, потім до відділу рукописів Всенародної бібліотеки України, ну а звідти її вже вивезли німці. Опинилася розкішна грамота в бібліотеці Інституту східноєвропейської історії Тюбінгенського університету. Комісія довго вивчала грамоту, а потім винесла вердикт про її повернення.

Ось колекція писанок. Деякі з них побиті, але калік не вилучають, вони теж свідки – поневірянь та нещасть. Писанкам тим понад сто років, вони зберігалися в Київському державному музеї українського мистецтва, а у війну опинилися в Німеччині. Ну нащо німцям були ті яйця?! Або ж прадавній фрагмент бронзового вістря спису з кургану Царева могила, що розкопали на Криворіжжі? Бібліотека митрополита Флавіана, українські фотодокументи, полотно Сергія Васильківського «Родинний будинок» – це те, що вдалося повернути. Найбільш шкода (якщо тут взагалі можливе ранжирування), мабуть, фресок Михайлівського Золотоверхого собору, який перетворився на гору каміння у 1937 році. Перед тим старовинні фрески були обережненько вивезені до Москви, Ленінграду та інших міст дуже культурної радянської держави. Потім вони, як і ті фрески, що залишились у Києві, мандрували – до Німеччини, після війни до міст Хохштадту, Мюнхену, Берліну, нарешті повернулися до СРСР… але до Києва потрапила менша частина. Частково фрески вдалося повернути до України у 2000-ні роки, але Росія і дотепер не віддала майже три десятки фрагментів. Милується, мабуть.

Відвідувачів виставки зустрічають пілонами два надписи: понад 151 500 одиниць культурних цінностей повернуто в Україну; понад 97 300 000 одиниць культурних цінностей втрачено…  Рахунок не на нашу користь. А вони десь є, десь чекають, і детективний процес розшуку must go on.

• Що: «Спецвантаж!»
• Де: Мистецький Арсенал, вул. Лаврська, 12
• Коли: 12 грудня 2019 – 19 січня 2020; 11:00–20:00, вихідний понеділок

Текст: Марина Полякова