• Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • Экран
  • Стиль
  • 111
  • О нас

111 слов

Прочитать

Manzeye, Mareppa, Mareppo, Mussapa

4 Август, 2022

Прочитать

Культурний поліморфізм України: погляд з Італії

19 Июль, 2022

Прочитать

«Наш Мазепа свят, а ваш москаль – скурвый сын!»

4 Июль, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Назви мені місто – і я скажу тобі, де його рана»

28 Июнь, 2022

Прочитать

Маркіян та його відчуття снігу

14 Июнь, 2022

Стиль

Прочитать

Мода не може брехати

27 Октябрь, 2021

Прочитать

Шить в Париже

19 Март, 2019

Прочитать

Дело в шляпе!

15 Март, 2019

Прочитать

Умные часы — украинский стартап Force

6 Август, 2018

Прочитать

Киевлянин, которого мы потеряли

1 Август, 2018

 

inший Kyiv

Культура Великого Міста
  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

inший Kyiv

  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

In Арт, Тиждень

АртТиждень

790 Просмотров 30 Январь, 2020

АртТиждень Pin It

Картезіанські сади Макова, затуркані містяни, космічне скло і обличчя, які хочеться витерти ганчіркою  – Марина Полякова рекомендує найважливіші виставки Києва.

 

The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)

Творчість Павла Макова – це декартівська схильність до аналізу, до майже математичних побудувань, і одночасно до містифікацій, гри. А ще – складні відносини з часом, з минулим-сьогоденням-майбутнім (у Макова свій погляд на те, як співіснують ці категорії). На виставці «Безна» представлене особисте минуле Павла Макова як художника, та його сьогодні. Кураторки Марія Ланько і Лізавета Герман запропонували йому виставити рисунки та офорти 1980-х, до яких автор додав зовсім нові роботи. Візуальна діахронія дає можливість порівняти, як змінилася стилістика за ці роки, бо вона таки змінилася. Ранні роботи – маленькі фрагменти реальності, цільні сюжетики, які чимось захопили митця, і він переніс їх на аркуш. Нові роботи є конструктом, грою розуму, і саме за такі ігри ми любимо Макова. Він нібито бере ті фрагментики життя, які спостерігав і малював колись, і складає з них дивну реальність, яка здається надто умовною. Але пам’ятайте – у кожному багатоповерховому кубіку-будиночку на вікнах оселилися живі лапаті рослини, ми їх не бачимо, а вони є. Амбасадори саду, який протистоїть місту, культури, яка протистоїть цивілізації, хоч і росте в її лоні.

 

Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)

Ще одну високоякісну графіку на цьому тижні показують Крістіна Ярош і Анна Ходькова (майстерня EtchingRoom1). Вони працюють у техніці модульного офорта (на одному аркуші – кілька відбитків, плюс колаж, плюс графіка, плюс текст) і теж створюють особливу реальність, інколи схожу на світ Макова (сірі бетонні паркани, опори ліній електропередачі, люди-монади, напхані в коробочки), але не таку «математичну», зі значною часткою іронії: у деяких людей з натовпу є третє око на лобі, а в когось взагалі очей п’ять. Головні герої Ярош і Ходькової – індустріалізоване місто та його затуркані мешканці. Вони можуть бути смішними, агресивними, розгубленими, бігти кудись стадом, не розуміти, що коїться… і це завжди історії про нас.

 

Національний музей українського народного декоративного мистецтва (вул. Лаврська, 9, корп. 2)

Словацько-французький художник по склу Ян Зорічак справжній фантаст. Якби він писав романи, то в них би були глибини Космосу, світ зірок, небувалі рослини інших планет, будівлі, схожі на кристали, та наша Земля такою, якою бачать її космонавти, – неймовірної краси блакитна перлина на чорному оксамиті. Але Зорічак не літератор, а художник, його матеріалом стало скло, і все це, і багато іншого він може висловити у склі. На виставці – а вона перша в Києві, попри всесвітню відомість Зорічака, – ми побачимо 19 робіт, деякі з них виконані в авторській техніці з оптичного скла, яке використовується для приладів.

 

Мистецький центр «Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/2)

Взагалі-то Анна Кострицька працює в стилі абстрактного експресіонізму. Але її новий проект «Владна людина» вибивається, тому що не є повністю абстрактним. Ми бачимо якесь тло – чи то стіна, чи то драпіровка, – і на тлі бачимо людину. В неї може прочитуватися умовний одяг, чорне, біляве, каштанове волосся, а от обличчя немає. Ні, навіть не так. Воно є, і його занадто багато. Обличчя – дика мішанина мазків, пігментів, це горби, впадини, розщелини у густій фарбі. Хочеться взяти ганчірку й витерти фарбу, щоб оголити справжнє, нормальне обличчя, яке ховається під маскою здурілого блазня. Але художниця не рекомендує нічого оголювати, бо цей кольоровий скрик і є обличчям, на якому одночасно, за надто коротку для сприймання мить, відбилися всі емоції, всі думки: хороші, погані, добрі, злі.

 

Національний художній музей України (вул. М. Грушевського, 6)

1 лютого відбудеться офіційна передача меценатами графіки Федора Кричевського до колекції НХМУ. Меценати – це 27 людей зі спільноти випускників Києво-Могилянської бізнес-школи Alumni kmbs (групи РМВА-14, ЕМВА-27) та друзі. Вони викупили цілих 222 робити художника, і це небувалий випадок, бо у фондах музею, окрім живопису, зберігаються тільки 35 одиниць графіки Кричевського. Звісно, про цінність такого дару не варто й писати тут. Ми знаємо живопис Федора Кричевського, потужну, вільну манеру письма. Але графіка відкриває другий бік його таланту, дає змогу підгледіти за авторською кухнею, зрозуміти, з чого народжувався живопис. Виставку можна побачити впродовж двох тижнів.

АртТижденьНаціональний художній музей УкраїниПавел МаковФедір КричевськийШоколадний будинок
Share

Читайте также

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

АртТиждень

Предыдущий пост

Opinion: «Мої думки тихі»

In 111

Opinion: «Мої думки тихі»

Просмотр

Следующий пост

Фальшивый Модильяни и настоящая Маргарет…

In Арт

Фальшивый Модильяни и настоящая Маргарет Кин

Просмотр

Instagram вернул неверные данные.

© 2022 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: